Розділ 18

Ранок у маєтку почався не з сонячного світла і спокійного пробудження, а з тупоту ніг коридорами, відчинених дверей і голосів, які дедалі голосніше нагадували всім, що сьогодні починається новий навчальний цикл. Хтось, звісно, був готовий ще звечора. Рін спокійно сиділа за столом зі своїми записами, акуратно складеними книгами й речами, ніби навчання мало початися не за пів години, а за тиждень. Ліані теж встигла зібрати все необхідне й тепер неквапливо снідала, час від часу поглядаючи в бік дверей.

Торен був повною протилежністю.

— Де воно?!

— Що саме? — запитала Мейра, не відриваючись від чашки.

— Моє.

— Дуже змістовно.

— Те, що мені потрібно сьогодні!

— Це ще змістовніше.

Торен вискочив із коридору з якоюсь папкою в руках, побіг назад, потім знову з'явився вже без неї.

— Я точно залишав це тут.

— Якщо ти пам'ятаєш, де залишив, чому шукаєш по всьому маєтку? — поцікавився Гал.

— Бо я пам'ятаю, що залишив. А де саме, не пам'ятаю.

Рік, який спокійно сидів за столом і пив каву, ледь не розсміявся.

— Прекрасний початок навчального року.

— Нового циклу, — машинально поправила Рін.

— Тим більше. Навіть краще.

Торен уже збирався щось відповісти, але раптом завмер.

— А! — Він кинувся назад до сходів. — Я згадав!

— Він зараз знайде те, що шукає, — сухо сказав Рік. — А потім забуде щось інше.

— Я все чую!

— Це добре. Значить, слух ще працює.

Гал тільки похитав головою, взяв свою чашку і спокійно продовжив снідати. Він давно зібрався, речі вже чекали біля виходу, тож ранковий переполох його майже не стосувався. На відміну від інших. За кілька хвилин до столу приєднався ще хтось, потім ще один. Кожен щось перевіряв, згадував, повертався за забутою річчю. Хтось їв на ходу, хтось допивав каву, а хтось примудрявся одночасно снідати й перечитувати список занять.

— Ніхто не запізнюється? — поцікавився Гал.

— Ще ні, — відповіла Рін.

— Тобто запізнюється, але ще не всі про це знають, — додав Рік.

— Я готовий! — урочисто заявив Торен, повертаючись до їдальні.

У руках він тримав саме ту папку, яку шукав.

— Бачите? Все під контролем.

Рік скептично глянув на нього.

— Звісно. Особливо враховуючи, що ти вже десять хвилин тому мав бути готовий.

— Це вже деталі.

Мел, розтягнувшись неподалік, ліниво підняв голову. Схоже, весь цей поспіх його щиро розважав. Йому сьогодні нікуди не треба було.

— Дивлюся на вас і думаю, — протягнув Рік, — яке щастя, що я вже не студент.

— Ти міг би викладати, — зауважив Гал.

— Міг би.

— Але не хочеш. — Додала Кіра.

— Саме так. Я ціную свій спокій.

Мел тихо фиркнув, ніби підтримуючи його думку.

— А ви двоє ще й насолоджуєтесь цим, — Торен тицьнув у них пальцем. — Нечесно.

— Життя взагалі несправедливе, — відповів Рік. — Особливо вранці.

За столом знову засміялися. А потім уже справді довелося поспішати. Чашки залишалися недопитими, останні шматки сніданку зникали майже на ходу, речі перевірялися востаннє. Хтось повернувся по книгу, хтось по рукавички, а Торен на порозі раптом зупинився.

— Стоп.

Усі подивилися на нього.

— Я щось забув.

Рік закрив обличчя долонею.

— Новий цикл. Перший день. Все як завжди.

Гал засміявся й рушив до портальної зали разом з іншими. Попереду чекала академія, нові заняття, викладачі, практики й усе те, що вони встигли відкласти на час світлих тижнів. І після відносно спокійних днів це навіть здавалося приємним. Принаймні поки що.

Академія зустріла їх зовсім інакше, ніж маєток. Тут уже з самого ранку панував справжній рух: коридорами поспішали студенти, хтось востаннє переглядав розклад, хтось шукав потрібну аудиторію, викладачі намагалися перекричати загальний гул. Перший день нового циклу завжди перетворював академію на один великий вулик.

Друзі швидко розійшлися кожен у свій бік. У цьому циклі спільних занять у них стало менше, тому домовилися зустрітися вже пізніше. Гал рушив до бойового факультету. Він знав, що сьогодні лише вступне заняття. Теоретично. Але хто знав майстра Вардена, той чудово розумів що слово «вступне» у його виконанні зовсім не означало «можна розслабитися».

Коли Гал зайшов до зали, частина студентів уже була там. На нього відразу звернулося кілька поглядів. Хтось упізнав, хтось лише чув про нього, а дехто явно вже знав, хто такий Галіас. Деякі дивилися з цікавістю, деякі насторожено, а кілька студентів навіть привіталися. Гал відповів тим самим і більше уваги цьому не приділяв. Його репутація в академії давно сформувалася. Причому настільки своєрідна, що намагатися її виправляти було б приблизно так само розумно, як намагатися пояснити Ріку, що його жарти не смішні.