Розділ 13

Ранок у маєтку почався незвично шумно. Хоча для них це вже, мабуть, і було нормально. Ще сонце не встигло піднятись над столицею, а в коридорах уже чулося тупотіння, голоси й чиїсь обурені вигуки.

— Це моя сумка!

— Ні, це моя сумка, а твоя он там!

— А чого в моїй кинджали?!

— Бо я їх туди поклав!

— НАВІЩО?!

— Ну а раптом знадобляться?

— Ельваре, ти ненормальний.

— Це не новина.

Гал, який саме спускався сходами, лише хмикнув собі під ніс. У їдальні ситуація була не кращою. Торен щось пояснював Ріку з таким серйозним виглядом, ніби йшлося мінімум про військову кампанію, хоча насправді суперечка крутилась навколо того, хто знову не дав Мейрі нормально поспати.

— Я просто дверима грюкнув.

— О третій ночі.

— Ну буває.

— Торене, — дуже спокійно сказала Мейра, — ще одне таке “буває”, і я перевірю, чи вмієш ти спати підвішеним за ноги.

— О, погрози зранку. Значить день буде хороший, — задоволено заявив Ельвар.

Ліані тихо сміялась десь збоку, спостерігаючи за цим, а Рін уже щось активно пояснювала Кірі про просторові артефакти, паралельно намагаючись поцупити зі столу ще одну булочку.

Гал сів за стіл. І майже одразу перед ним поставили чашку кави. Навіть просити не довелось. Управляючий, як завжди, працював із лякаючою ефективністю.

— Екіпаж уже готовий, — спокійно повідомив він. — Все необхідне завантажено.

Гал підняв погляд.

— Уже?

— Пан Рік учора ввечері дуже переконливо пояснив, що ви виїжджаєте зранку.

Рік невинно підняв чашку.

— Я просто дбаю про організацію.

— Ти вчора ледь не розбудив пів маєтку, — буркнула Кіра.

— Зате тепер усе готово.

— Тут не посперечаєшся, — зітхнув Гал.

Управляючий коротко кивнув.

— До місця приблизно кілька годин дороги. Коні хороші, екіпаж укріплений. На випадок ваших звичних пригод.

— Мені подобається, як це звучить, — усміхнувся Ельвар.

— Мене лякає, що це вже звучить нормально, — відповіла Ліані.

Сніданок проходив шумно, але легко. Жарти, короткі суперечки, усе як завжди. І тільки інколи погляди мимоволі ковзали до артефактної карти, яку Гал поклав поруч. До наступного фрагмента було недалеко. За мірками Імперії взагалі майже поряд. Але після храму вже ніхто особливо не вірив у просту поїздку.

— Може цього разу пощастить, — задумливо сказала Рін. — І уламок просто лежатиме десь біля дороги.

У кімнаті запала тиша. Потім Рік повільно повернув голову до неї.

— Рін.

— Що?

— Ти зараз або дуже смішно пожартувала, або накликала на нас щось страшне.

— Я ставлю на друге, — одразу сказав Торен.

— Підтримую, — кивнула Кіра.

— Та ну вас, — фиркнула Рін.

— Ні-ні, — усміхнулась Мейра. — Після фраз “та що може піти не так” у нас зазвичай починається найгірше.

— Або найцікавіше, — додав Ельвар.

Гал мовчки зробив ковток кави. І чомусь був абсолютно впевнений, що просто точно не буде. Через пів години вони вже виходили з маєтку. На вулиці було холодно, але свіже ранкове повітря швидко проганяло сонливість. Біля воріт справді чекав великий екіпаж, поруч кілька верхових коней.

— Ого, — присвиснув Торен. — Це ми що, тепер поважні люди?

— Ні, — спокійно відповів Рік. — Просто управляючий вирішив, що якщо вас не можна контролювати, то хоча б возити треба з комфортом.

— Розумна людина.

— Дуже.

Коні рушили. Столиця повільно залишалась позаду. А попереду чекало чергове місце на карті. І ніхто з них навіть приблизно не уявляв, що саме вони там знайдуть.

Дорога минала шумно. Втім, інакше в них уже давно не виходило. Екіпаж то здригався від сміху, то від чергової суперечки, то від того, що Торен вкотре намагався довести Ельвару якусь “абсолютно логічну” річ, яка на практиці звучала як повна маячня.

— Я тобі кажу, це був стратегічний маневр.

— Ти впав у річку.

— Але красиво ж упав.

— Головою вниз.

— Це лише деталі.

Рік, який сидів навпроти й уже хвилин десять намагався читати якісь записи, врешті закрив їх із важким зітханням.

— Контрольований хаос, — пробурмотів він. — Ось як це називається.

— Контрольований ким? — одразу уточнила Кіра.

Рік замислився.

— Хороше питання.