Розділ 12

Ранок у маєтку почався підозріло спокійно. Сонце вже піднялось над дахами столиці. Управляючий встиг роздати вказівки слугам, а в коридорах уже лунали звичні кроки. Лише одна деталь вибивалась із порядку. Гал не з’явився.

— Котра година? — втретє перепитала Рін, заглядаючи у вікно.

— Достатня, — сухо відповів Ельвар.

— Може, він уже в майстерні? — припустив Торен.

— Я перевіряла, — сказала Кіра. — Порожньо.

Мейра звузила очі.

— Це підозріло.

Рік, який саме збирався вирушати до академії, зупинився.

— Ви хочете сказати, що він спить?

Усі переглянулись.

— Ні, — одразу сказала Рін. — Гал не “спить”.

— Він може задрімати над книгою, — уточнив Торен.

— Але щоб проспати ранок? — додала Ліані тихо.

Мейра рішуче підвелась.

— Все. Я йду перевіряти. Якщо його підмінили, хочу знати першою.

— Якщо він справді спить, — буркнув Ельвар, — ти пошкодуєш.

— Я ризикну.

Через кілька хвилин у коридорі перед його кімнатою зібралась вся компанія.

— Це вже виглядає як змова, — тихо сказала Кіра.

— Бо так і є, — відповів Торен.

Мейра постукала. Тиша. Постукала знову.

— Гал? Якщо ти там, моргни.

— Це ж двері, — зітхнула Рін.

Ще один стукіт. І лише після третього всередині щось поворухнулось, почулись кроки. Двері відчинились. Гал стояв перед ними трохи розпатланий, у звичайній домашній сорочці, з абсолютно спокійним виразом обличчя.

— Доброго ранку, — сказав він.

Повна тиша. Торен першим зреагував:

— Ні. Не вірю.

— Що саме? — спокійно спитав Гал.

— Ти спав.

— Так.

— Добровільно?

— Так.

Рін приклала руку до серця.

— Все. Його точно підмінили.

Мейра схрестила руки.

— Зізнавайся. Де справжній Галіас? Під храмом залишився?

Кіра обережно придивилась до нього.

— Ти виглядаєш добре.

І це було правдою. Не просто виспався, він виглядав зібраним, спокійним, внутрішньо рівним. Ніби щось в ньому стало на місце.

— Я просто відпочив, — відповів він.

— Ти ніколи просто не відпочиваєш, — буркнув Ельвар.

— Зазвичай ні, — погодився Гал.

Ліані уважно дивилась на нього.

— Ти почуваєшся краще?

Він кивнув.

— Так.

Думки більше не літали хаотично. Питання не зникли, але вони більше не тиснули. Темрява не дала відповідей, вона дала напрямок.

— Ти щось зрозумів? — тихо спитала Кіра.

Гал на мить замислився.

— Скажімо так, я перестав намагатись зрозуміти все одразу.

Торен підозріло примружився.

— Ні, це точно не він.

Мейра кивнула.

— Наш Гал зараз би вже стояв у майстерні з мечем і трьома новими теоріями.

— Можливо, — спокійно відповів він. — Але меч нікуди не подінеться.

Рік уважно подивився на нього.

— І ти справді вирішив виспатись?

— Так.

— Без примусу?

— Без.

Рік ледь посміхнувся.

— Добре.

— Я все ще підозрюю підміну, — пробурмотіла Рін.

— Якщо це підміна, — додав Торен, — то версія краща за оригінал.

— Я чую вас, — зауважив Гал.

— І ще й гумор зберіг, — здивувалась Мейра.

Ліані тихо усміхнулась. Вона бачила різницю. Не в силі.  Не в аурі. У погляді. Там з’явилась глибина, але без напруги.

— Снідати? — спитав він.

— О, тепер він точно нормальний, — зітхнула Кіра. — Голодний Гал — стабільний Гал.

Вони рушили до їдальні. Жарти ще довго не стихали — про підміну, про храмових двійників, про те, що справжній Гал, мабуть, уже розібрався з богами й повернеться пізніше. А він ішов поруч і ледь усміхався. Бо вперше за кілька днів у нього не було відчуття, що світ ось-ось зсунеться. Не тому, що загроза зникла. А тому, що він перестав поспішати за нею. І, можливо, це й було першим справжнім кроком уперед.

Сніданок проходив під знаком “підмінили”.