Розділ 11

Телепорт спалахнув м’яким світлом і за мить Гал уже стояв у знайомому холі маєтку. Тут пахло кавою і десь у глибині будинку тихо брязкотів посуд. Він навіть не встиг зняти рукавички, як з боку вітальні почувся голос Ріка:

— О, повернувся. Академія ще стоїть?

— Стоїть, — спокійно відповів Гал, заходячи до кімнати.

Усі були там — зібрані, вже напівготові до виходу. Мейра сиділа на підлокітнику крісла, Кіра щось перевіряла у своїх сумках, Ліані тримала чашку, але дивилась не на напій, а на нього.

— Ну? — коротко спитала вона.

— Стабільна. Повна синхронізація ядра. Ймовірно, більше процедур не знадобиться. Кілька днів спостереження і все.

Кілька секунд тиші.

— Ну це ж Гал. — Кивнув Рік

Мейра знизала плечима.

— Я навіть не сумнівалась.

Кіра фиркнула:

— Я більше хвилювалась, щоб він там половину факультету не переробив під свої стандарти.

Ліані лише м’яко усміхнулась.

— Добре, — сказала вона тихо. — Я знала.

Ні здивування. Ні захоплення. Ні зайвих слів. Просто — прийняття. Гал коротко кивнув. І, мабуть, саме це було важливіше за будь-які оплески.

Марта чекала в коридорі, нервово стискаючи фартух у пальцях. Коли Гал підійшов, вона одразу підвелась.

— Пане… я… — голос її зрадницьки затремтів. — Як вона?

— Стабільна, — відповів він рівно. — Ядро синхронізоване. Лікування спрацювало. Кілька днів спостереження і якщо все залишиться так само, вона буде повністю здорова.

Марта дивилась на нього кілька секунд, ніби не вірячи.

— Повністю?.. — прошепотіла вона.

— Так.

І тоді сльози пішли самі. Вона закрила обличчя руками, плечі затремтіли.

— Дякую… дякую… я навіть не знаю як… — слова плутались.

Гал обережно похитав головою.

— Дякувати не потрібно.

Вона підняла очі — червоні, вологі.

— Але…

— Тримайся своєї сім’ї, — тихо сказав він. — Це важливіше за будь-які слова.

Він на мить затримав погляд.

— Я знаю, як це залишитись одному. Тож просто будь поряд із нею. Це і є найголовніше.

Марта ковтнула сльози й кивнула.

— Буду. Клянусь, буду.

— Ось і добре.

Він не додавав нічого більше. Не потребував подяки. Просто розвернувся і пішов до вітальні. На столі вже стояла кава. Управляючий, як завжди, подбав про все без зайвих нагадувань.

— П’ять хвилин і виходимо, — сказав Рік, перевіряючи ремені на наручах.

— Старий квартал, — нагадала Мейра. — Вдень там людно.

— Нам і не потрібно привертати увагу, — спокійно відповіла Кіра.

Гал поставив на стіл невеликий кристал — карту. Усередині ледь помітно пульсували точки.

— Ось тут, — він торкнувся однієї з них, — під храмом.

У кімнаті на мить стало тихіше. Храм. Старий квартал. Чужа територія.

Рік хмикнув:

— Ну що ж. Було б дивно, якби уламок лежав просто в крамниці з випічкою.

— Не накликай, — сухо відповіла Мейра.

Гал узяв чашку, зробив ковток. Гіркий смак кави повернув думки до чіткої лінії. Лікування проведено, дівчинка стабільна, новий артефакт ще попереду. А зараз — інша справа.

— Йдемо, — сказав він спокійно.

Вони підвелись майже одночасно. Двері маєтку відчинились, впускаючи шум столиці. Старий квартал чекав. Храм також. І уламок під ним.

На вулицях столиці було шумно, як завжди. Строкаті навіси, запах прянощів і свіжого хліба, гомін торговців, дзенькіт монет. Люди рухались вулицями, кожен зайнятий своїм. Компанія йшла без поспіху, органічно вплітаючись у натовп.

— Якщо після цього ми все ж таки не зайдемо за пирогом, — сказав Рік, окидаючи поглядом крамницю з випічкою, — я почну ставити питання.

— Ти ставиш питання навіть коли заходиш за пирогом, — спокійно відповіла Кіра.

— Це стратегічна допитливість.

— Це обжерливість, — уточнила Мейра.

Ліані тихо засміялась.

Гал ішов трохи збоку. Люди ковзали повз, не затримуючи погляду. Хтось відступав на півкроку, не усвідомлюючи чому. Ніхто не намагався зачепити. Розмова компанії йшла легко — про дрібниці, про старий квартал, про те, що в столиці навіть птахи поводяться нахабніше, ніж у провінції. Ні слова про храм. Ні слова про уламок.

І ось він з’явився попереду. Світлий камінь, строгі лінії, висока арка входу, а над нею символ у вигляді вертикального променя, що розсікає коло. Храм Ларіона — давнього божества Закону й Міри. Не милосердного, не караючого в люті, а саме строгого, рівного. У його вченні головним була рівновага: кожен вчинок має наслідок, кожна дія — вагу. Культ старий, малочисельний, але впливовий у певних колах.