Розділ 9

Ранок у маєтку графа видався набагато теплішим, ніж зазвичай, від кухні пахло свіжою випічкою й гарячим чаєм з імбиром, що аж розганяв сон. Рін перша зайшла до їдальні, а за нею один за одним підтягнулися всі інші. Після вчорашнього дня кожен виглядав відпочившим. Усі, крім Гала, котрий випромінював той самий новий спокій, який усі вже встигли помітити.

— Плани? — спитав Ельвар, щойно вони вмостилися за стіл.

— Перевіримо другий район нових земель, — сказав граф. — Там мають бути старі поля й пасовище. Поглянемо, в якому стані.

— Я думала піти з вами, — мовила Ліані. — Але навіть не знаю…

Рік пирхнув:

— Йди. Вони без тебе загубляться між кущами. Без Гала точно все буде гаразд, а от без тебе не знаю навіть.

— А зі мною що? — підняв брову Гал.

— Ти навіть із картою можеш опинитися в печері з якимись духами, яких сам же і збереш по дорозі.

Всі розсміялися. Питання «куди йти» зависло ще на хвилину. Мейра з Кірою перекидалися думками, чи йти разом з графом і Ельваром, чи з Галом. Рін взагалі була готова хоч у глиб Імперії відправитися просто зранку.

Торен зітхнув:

— Може, нам краще триматися разом?

— Ні, — тихо сказав Гал. — Мені справді треба в маєток. Майстерня готова, Мела треба навідати, та і якщо хочу почати робити карту, треба починати зараз.

— То ми з тобою? — уточнила Кіра.

Він похитав головою.

— Ні. Я швидко туди й назад. Та й це лише моя робота. Вам тут буде цікавіше.

Погляд Ліані був теплий, але сповнений тривоги:

— Якщо що…

— Знаю. Скажу.

— І не підбирай нічого дивного з землі! — крикнув йому вслід Рік, коли Гал піднявся з-за столу. — Особливо якщо воно світиться, бурчить або питає твоє ім’я!

— Нічого не обіцяю, — кинув Гал через плече.

Телепорт світився звичним білим світлом, крок і морозний північний ранок змінився прохолодною, але набагато лагіднішою столичною погодою. Двір його маєтку був тихий. Мел сидів на перилах ганку, хвіст мотлявся з явним обуренням. Мел послав одразу цілу бурю образів:

холод, самотність, очікування, обурення

— Я теж радий тебе бачити, — усміхнувся Гал.

Мел зістрибнув і майже ткнувся в нього лобом, буркочучи на свій лад. Управляючий, як завжди стриманий, з’явився з боку будівлі.

— Гал, добре, що ти прийшов. Є декілька новин. Перше, майстерню закінчили. Сьогодні зранку майстри доробили останні дрібниці. Можеш уже користуватись.

— Чудово.

— Друге… — управляючий зробив поважну паузу, — я дозволив собі замовити базові матеріали, ті що найчастіше потрібні артефакторам. Не знав, які саме тобі потрібні, тож узяв широкий набір. Метали, рунні пластини, кілька інертних сплавів, флакони чистої маноплівки. Все нині в майстерні.

Гал кліпнув.

— Ти… молодець. Я якось не думав про це.

— Я здогадувався. Ти не з тих, хто звик керувати маєтком. Тож дещо довелося вирішувати на свій розсуд.

— Дякую.

Управляючий кивнув, задоволений.

— І останнє, там кілька паперів. Підписати завершення робіт, перевірку конструкцій, і вже все.

— Я подивлюсь папери.

Мел на цей момент уже сидів на порозі майстерні й нетерпляче постукував хвостом. Гал видихнув, відчинив двері і вперше зайшов у нову майстерню. Всередині пахло новим деревом, металом і легким озоном магічних ламп. Просторо, чисто, великі столи, багато місця під інструменти, окремі ніші для матеріалів. І все це його. Він тихо всміхнувся. Звідси можна було почати. Це був другий крок у щось нове, велике й дуже давнє.

Гал не довго стояв на порозі, вдихаючи запах свіжого дерева й металу. Майстерня була ідеальною: світло рівне, столи широкі, матеріали організовані так, що сама думка про роботу здавалась легкою.

Мел же не церемонився. Він одразу вистрибнув на найближчий стіл і сів, пильно дивлячись на Гала очима, ніби підганяючи його до роботи.

— Звісно зараз почнемо, — посміхнувся Гал. — Почнемо з того, що ти в мене зараз найвибагливіший клієнт.

На полицях вже лежали інертні сплави, легкі, міцні й добре реагували на руни просторової стабілізації. Гал вибрав смугу «мірр-сталі» — не ржавіє, не рветься і витримує магічні зрушення. До того ж мала гарну провідність.

— Три функції, — промовив він уголос, скоріше для себе, ніж для Мела. — Ідентифікація. Відслідковування. І маленький карманний простір.

Мел задоволено муркнув, почувши останнє.

— Так, так. Будеш ховати там свої знайдені штучки. Тільки, прошу, не трупи мишей.

Мел зобразив глибоку образу.

Гал розклав інструменти: різці, рунні стилуси, фокус-кристали. Світло від ламп лагідно оживило метал. Він зігрів матеріал м’якою хвилею манопливу, тепер це не вимагало довгого плетіння, просто думка, чітка й рівна. Метал слухняно розм’як.

— Добре, — пробурмотів Гал, — ти хоч невеликий, але ошийник повинен витримувати польову активність. І твої витівки.

Мел удав, що нічого не чув. Пальці Гала рухались точно й тихо, без гучних рунних спалахів, він неначе став інструментом сам. Мірр-сталь формувалась, згинаючись у рівне кільце.

Перші руни — прості, базові, кожен артефактор знав їх напам’ять. Однак у руках Гала вони звучали інакше. Наче м’якше. На внутрішній стороні кільця проступили символи. Кільце легенько засвітилось теплим, майже зеленкуватим світлом. Мел, задоволений, хотів ткнутись носом у метал.

— Не торкайся, ще гаряче, — Гал відвів його лапу. — Не хочу, щоб ти відразу запаявся в артефакт.

Мел лише пирхнув.

Гал торкнувся стилусом і провів по металу тонку лінію, у яку вливався напрямок його власної енергії.

— Якщо загубишся, так я тебе завжди знайду. Навіть якщо будеш глибоко під землею або в чиємусь мішку.

Мел знову зобразив образу, але видно що жартома.

Далі було найцікавіше. Гал поклав ошийник на спеціальну подушку, а сам сів рівніше, розпрямивши плечі. Він відчував, як усередині нього щось змінилось останніми днями — енергія стала слухнянішою, легше спліталась у форми.