Розділ 8

Ранок почався з метушні у дворі. Тієї приємної, живої метушні, коли працюють майстри, стукають інструменти, і повітря наповнене запахом холодного каменю та магічного озону. Телепорт уже привезли: круглу платформу з темного граніту, прикрашену різьбленими символами та срібними застібками для каркасного обруча. Поруч із нею працювали троє маготехніків у товстих куртках і рукавицях, їхні інструменти співали від напруги. Друзі вийшли на ганок, кутаючись у теплі плащі від морозу.

— О, добре що ви вже в зборі! — вигукнув один із майстрів, коли побачив їх. — Зайва пара очей нам не завадить. Ну і рук теж, якщо раптом щось підведе.

Рік тихенько хмикнув:

— Руки має сенс просити в усіх, окрім одного конкретного хлопця. Бо з ним або допомога, або портал вибухне і відкриється в якийсь Застінок Десятої Безодні.

Гал повільно повернув до нього голову:

— Хочеш, щоб портал дійсно вів в Застінок? Я можу посприяти.

— Чуєте? — Рік обернувся до решти. — Це погрози! Це були погрози! Я офіційно заявляю, некромагія в цій групі стала токсичною!

Кіра пирснула зі сміху:

— Ти ж сам це почав.

— Це називається профілактика трагедій, — гордо заявив Рік. — Хтось мусить нагадувати Галу, що іноді можна просто спокійно посидіти вдома. Без нових див, нових істот, нових здібностей, що порушують закони магії.

— І без привидів, що вам вклоняються, — вкинула Мейра.

Гал глянув на них з тим самим спокійним виразом, трохи піднявши брову:

— То я правильно розумію: сьогодні ви хочете, щоб я нічого не робив?

— Так! — хором відповіла компанія.

— Абсолютно! — додав Рік. — Сидіти біля вогнища, пити чай, і не притягувати невідоме. Нехай невідоме сьогодні буде вихідне.

— Я взагалі не винен, воно саме приходить, — знизав плечима Гал.

Ельвар добродушно поплескав його по плечу:

— Ми й не звинувачуємо. Просто просимо дати світу передихнути.

Гал театрально подумав:

— Не знаю, чи слухатиметься мене світ.

— А ми спробуємо налаштувати майстрів, щоб хоч вони слухались, — усміхнувся Ельвар. — Бо якщо телепорт вибухне, батько буде дуже незадоволений.

Бах.

Усі здригнулись, але то був майстер, який просто упустив інструмент.

— Все в порядку! — крикнув той. — Так і було заплановано!

Рік прошепотів:

— Боги. У нас тут дві сили хаосу — одна офіційна, друга некромагічна…

Гал спокійно промовив:

— Я зараз можу піти в дім.

— Так! І негайно! — підхопив Рік. — Ледь телепорт не осиротився.

Ліані, ледве стримуючи усмішку, взяла Гала за лікоть:

— Ходімо. Дамо їм попрацювати без твоєї… присутності.

— Ви боїтесь моїх здібностей? — невинно спитав він.

— Ми боїмось не твоїх здібностей, — лагідно сказала вона. — Ми боїмось твоєї удачі.

Увесь гурт розреготався, навіть майстри на фоні.

Гал, нарешті всміхнувшись, підняв руки:

— Гаразд, гаразд. Я сьогодні буду тихий. Ніяких магічних явищ. Обіцяю.

Через хвилину вони вже сиділи всередині маєтку, пили гарячий напій і з цікавістю спостерігали у вікно за встановленням порталу.

— Дивно, — сказав Торен, ковтаючи гаряче вино з прянощами. — Ми справді відпочиваємо?

— Якщо Гал нічого не натягне у двір то так, — відповів Рік. — Це буде один з тих рідкісних спокійних днів.

Гал насмішкувато йому підморгнув:

— А хто сказав, що я нічого не притягну? Я ж не можу цим керувати.

— Не смій! — видихнула вся компанія в один голос.

Він засміявся щиро, тепло, сміялись усі разом, без напруги.

Телепорт потроху збирав контури, майстри чаклували над каркасом, а друзі просто сиділи, грілись і дозволяли собі справжній відпочинок. Хоч і з трохи нервовим боковим поглядом у бік Гала… про всяк випадок.

Вони так і залишилися сидіти в теплій кімнаті з великими вікнами, крізь які було добре видно двір і метушню коло порталу. Усередині ж панувала розслаблена, домашня атмосфера: потріскував камін, пахло пряним гарячим вином і теплими коржиками, що принесла куховарка. Рік уже влаштувався в кріслі, закинувши ногу на ногу, й навіть виглядав цілком задоволеним життям. А от Гал — ні, бо весь удар жартів припав саме на нього.

— Ну от скажи, — почав Рік, ліниво помішуючи свій келих, — коли саме ти вирішив, що звичайний день це нудно? У скільки років? У десять? У п’ять? Чи, може, одразу з моменту народження?

Мейра захихикала:

— Я думаю, він ще до народження почав.

Гал позирнув на неї так, ніби хотів щось відповісти, але передумав. Лише спокійно ковтнув напій. Рін, яка сиділа на підвіконні, озвалась:

— До речі, мене цікавить, це нормально, що птахи сьогодні ходять за тобою слідом? Вранці дві синиці сиділи на перилах, поки ти виходив. Синиці, Гал.

— Я не винен, — тихо відповів він. — Вони просто не бояться.

— Ага, — протягнув Торен. — А ще той сніг, що ти вчора примудрився переконати не падати людям згори. І доріжка, що сама розмерзлася під твоїми кроками.

Мейра підняла палець угору:

— А ще дивись! Він зараз сидить. Просто сидить. І нічого підозрілого не відбувається. Це, між іншим, найпідозріліше.

— Точно! — погодилась Ліані, трохи усміхнувшись. — Я навіть не знаю, чи мені радіти цій тиші, чи готуватись до того, що зараз щось дуже дивне станеться.

Рік урочисто стукнув ложкою по келиху:

— Пропоную тост! За Гала. За людину, яка несе нам пригоди, навіть коли просто стоїть. І яка, судячи з усього, скоро навчиться викликати дощ силою погляду!

— Я не викликаю дощу, — буркнув Гал.

— Ще ні, — уточнив Рік. — Але дай тобі тиждень і ти викличеш дощ, град, веселку й дві бурі за раз. Та ще й так, що жодна не впаде на тебе.

Всі засміялись. Гал опустив голову й потер перенісся:

— Ви точно не хочете, щоб я вийшов на подвір’я? Випустив енергію, як ви кажете?

Ельвар махнув руками:

— Ні-ні! Сиди тут. Тут надійно. Там телепорт, майстри, купа коштовних компонентів. Хай вони хоч один день попрацюють без катастроф.