Розділ 1

Сонце ще тільки торкалось верхівок веж, коли Галіас розплющив очі. Перше, що він почув — тиша. Не шум академічного подвір’я, не звичні кроки студентів під вікнами, а спокій, який міг належати тільки великому дому. Новому дому.

Повітря тут пахло інакше, старим каменем, деревом і чимось ледь вловимим, магією, що просочилась у стіни за роки. Вчора, серед святкової метушні й слів імператора, усе здавалось все ще нереальним. Тепер це вже не сон, він прокидався у власному маєтку.

Коридори зустрічали приглушеним світлом рун, сходи гули тихим відлунням його кроків. У дворі вже метушився обслуговуючий персонал, при Галі вони зупинялись, кланялись, і одразу ж відводили очі.

У вітальні його вже чекали: Торен розтягнувся у кріслі з виглядом господаря, що все життя тут прожив, Ельвар вивчав герб, вигравійований над каміном, Ліані сиділа біля вікна й роздивлялась сад, а Мейра Рін і Кіра сперечались, що краще облаштувати першим — бібліотеку чи арсенал.

— Ну що, пане віконте, — єхидно протягнув Торен, — почуваєшся вдома?

— Не знаю, — чесно відповів Галіас. — Тут занадто тихо.

— Це лише поки ми не влаштуємо першу вечірку, — всміхнулась Ліані.

Управляючий, сивий чоловік з прямою поставою, з’явився майже безшумно, ніби частина цього дому. Він коротко пояснив: усі справи записані, запаси вин у підвалі впорядковані, охорона виставлена. Маєток належить йому, Галіасу, з усіма землями й будівлями.

І поки друзі один за одним задавали питання — про залу для тренувань, про бібліотеку, про сад, Галіас мовчав. Він усе ще намагався зрозуміти, як хлопець із вулиць опинився серед цього. І чи зможе він колись відчути, що справді належить цьому місцю.

Вчорашнім вечором вони так і не встигли нормально оглянути будинок, тому зараз управляючий вів їх по довгому коридору, спокійно пояснюючи, ніби вже десятки разів робив подібні екскурсії.

— Майстерні, на жаль, тут немає, — сказав він, коли вони минали одну з порожніх кімнат. — Але за указом його величності облаштування маєтку для нового власника йде за рахунок імперської казни. Ви можете замовити обладнання, матеріали, все необхідне. Я вже підготував список майстрів, з якими найзручніше працювати.

Галіас лише кивнув, хоча всередині відчув полегшення. Майстерня була тим, чого йому не вистачало найбільше. Стіни, сади, вино у підвалі — усе це видавалось чужим. Але простір, де він міг би працювати руками й головою, створювати, а не лише жити, от що могло стати справжнім «його».

— Є ще одна річ, — управляючий відчинив двері до невеликої круглої зали в підвалі. Кам’яна підлога була вкрита рунами, а в центрі височіла темна арка з кристалами по обіду. — Стаціонарний малий телепорт. У попереднього власника він був налаштований на три міста, але всі прив’язки зняті, як того вимагають закони. Ви можете встановити власні.

— Три точки? — уточнив Ельвар, нахилившись до кристалів.

— Саме так. Але потрібна письмова згода власника земель, де стоїть портал, інакше підключення неможливе.

— Академія, — одразу озвався Рік, який досі мовчав. Він обперся плечем об стіну, ніби ця вся офіційна частина його не обходила. — Одну прив’язку зробимо на академічний портал. Я все влаштую.

Галіас підняв брову.

— І це не буде проблемою?

— Для тебе? — Рік скривив посмішку. — Звісно ні. Академія ще довго триматиме двері відчиненими.

— А решта дві? — втрутилась Рін.

— Це вже питання смаку, — відмахнувся наставник. — Але одну гарно було би в портове місто. Мати вибір завжди приємно.

Він говорив легко, ніби йшлося не про дорогу магічну конструкцію, а про звичайний маршрут для прогулянок. Але в його словах відчувалась та сама впевненість, якою він завжди приховував справжні думки.

Галіас провів пальцями по холодному каменю арки. Він ще не знав, як ставитись до цього всього. До маєтку, до телепорту, навіть до власного титулу. Але принаймні тепер у нього був простір, де можна було почати новий розділ.

— Академія нам потрібна, тут без варіантів, — сказала Ліані. — Інакше ми тут застрягнемо надовго.

— Згоден, — кивнув Галіас.

— А другу точку можна зробити біля моїх земель, — додав Ельвар. — У нас самих порталу немає, але сусіди давно дружать із родиною. Домовитись буде нескладно. І це значно ближче до дому, ніж тягтись тижнями через пів Імперії.

— Гарна ідея, — сказала Мейра. — Але тоді лишається ще одна прив’язка. Куди?

— А може взагалі не поспішати? — підняв брову Торен. — У нас і так буде два пункти: Академія й землі Ельвара. А третю залишимо запасом. Хто зна, де ще знадобиться.

— Нарешті ти сказав щось розумне, — єхидно всміхнувся Рік, з’явившись ніби з тіні. — Я вже думав, що ти здатен тільки з казаном воювати.

— Казан то універсальна зброя, — гордо відповів Торен. — І в мирний час, і на війні.

Друзі засміялись, навіть управляючий дозволив собі посмішку. Галіас мовчки торкнувся каменю телепорту. Арка ніби відгукнулась легким гудінням, і в його голові промайнуло відчуття дороги, що чекає попереду.

— Академія, землі біля маєтку Ельвара, і одна точка на майбутнє, — сказав він нарешті. — Так і буде.

— Добре, я підготую папери.  — Кивнув управляючий. — А ось щодо облаштування маєтку. У минулого власника була велика бібліотека, кілька кімнат під архіви та зали для прийомів. Але ні майстерні, ні лабораторії він не тримав.

— Бо йому більше подобалося тримати клітки й темниці, — пробурмотів Торен.

Управляючий зробив вигляд, що не почув.

— Майстерня потрібна, — нарешті озвався Галіас. — І не одна. Робочий простір, із добрим світлом і місцем для артефактних столів.

— Це не проблема, — кивнув управляючий. — Ви можете замовити все, що необхідно. Навіть якщо доведеться перебудувати частину крила.

— От і добре, — сказала Мейра. — Бо жити в будинку без майстерні для Гала це все одно що дати Торену кухню без казана.

— Образливо! — обурився Торен. — У мене не лише казан, у мене цілий арсенал!