Розділ 5

Антону здавалось, що він збожеволів. Такого дивацтва він ще ніколи не бачив. А може ця дівка щось йому зробила і в нього були галюцинації? В тих травах, що вона палила було точно щось наркотичне. І це ж треба було йому влипнути в таку історію.

-         Ну ось і все, - сумно промовила дівчина і підійшла до нього.

-         Що це взагалі було? - прохрипів шокований Антон.

Оксана нахилилась і розв’язала йому руки. Антон потер занімілі зап’ястки і прийняв сидяче положення.

-         Я тільки що вбила свого рідного брата.

Слова її здавались дивними і водночас жахливими.

-         Ігнат мріяв про безсмертя, та все що він зміг придумати це продати душу дияволу, - продовжила вона.

-         І ти хочеш, щоб я повірив у твої байки?

Дівчина роздратовано закотила очі. Вона махнула на нього рукою і пішла до круглого столика, захлопнула товстезну стару книгу.

-         Мені байдуже, чи ти віриш. Але скоєного не змінити. Ігнат убивав тих зниклих дівчат, про котрих ти говорив. Він перетворився у вічно голодну сутність, у тінь котра живилась чистими душами. Він випивав їх мов спраглий воду, на короткий час затамовував голод. Я нічого не могла з ним вдіяти, лише іноді стримувала, та не надовго.

-         Ти справжня відьма? - Антон не вірив, що сказав це.

-         Чаклунка мені більше подобається, - знизила плечима дівчина. Вона взяла книгу понесла у шафу і замкнула дверцята на ключ. - Вся наша сім’я чаклуни. Це передається по спадщині. Мій брат теж був. Та жага до безсмертя і безмежної сили погубила його. Я довго готувалась до цього ритуалу. Ти вийшов випадковим свідком.

Антон згадав про поранену долоню і зашипів від болю. Дівчина підійшла до нього, обмотала рану білою хусткою. Він не знав чому вірити, здавалось то був жахливий сон.

-         А тепер тобі час іти.

-         І це все? - не зрозумів він.

-         Так. Ти забагато бачив, хоч навряд чи тобі повірять.

Дівчина хлопнула у долоні.

Наступну мить Антон отямився на краю лісу. Перші будинки села добре з відси виднілись. Детектив оглянувся, розгублено почесав потилицю. Хотілось повернутись у хатину, розпитати Оксану побільше, але щось його зупиняло. Здавалось, він більше не пам’ятав дороги.

Покрутившись на місці, Антон повільно пішов в сторону села. Він дістав свій телефон, відкрив останні фото. На них не було ні дівчини, ні старої дерев’яної хатини. Все що відбулось згадувалось розмито, наче то був сон. Невже йому привиділось? Він глянув на перев’язану долоню, зняв білу хустку. Відкритої рани не було, але яскрава смужка червонілась на шкірі. Він стиснув хустку у кулаку, оглянувся на ліс. Кому б розповів, не повірили.

Та він і не збирався говорити.

Вперше за довгий час роботи, справа про зниклу дівчинку Катерину залишилась нерозкритою. Але детектив був впевнений, що винний покараний і більше у цьому місці дівчата зникати не будуть.