Розділ 4

Вона робила свою справу дуже швидко, лише подекуди поглядаючи на непритомного чоловіка, що лежав на килимку. Тара для трав була готова, вогник під нею мерехтів, тепер все треба було зробити правильно і з першого разу. Другої спроби Ігнат їй не подарує. Поруч з варивом на круглому столику вона розгорнула товсту древню книгу. На пожовклих від часу сторінках красивим каліграфічним почерком були виведені слова зрозумілі лише їй. Це спадщина від її предків. Ця книга дісталась їй від бабусі, як і незвичайна кров в венах.

Чоловік поворушився і вони зустрілись поглядами. Його переляканий, її на диво спокійний, хоч всередині лютувала буря.

-         Ти навіжена. Не дарма люди говорили на тебе відьма, - його голос тремтів. Зовсім не той впевнений чоловік, що п’ять хвилин назад.

-         Я Оксана. Відьма - некрасиве слово, - тихо сказала, продовжуючи всипати в казанок потрібні трави.

Чоловік засмикав руками, зв’язаними за плечима і боязко оглянувся навколо. Вона бачила подив на його обличчі. І не дивно. Вони знаходились у просторій кімнаті, омебльованій за останніми трендами. Зовсім не співпадає з зовнішнім виглядом хатини.

-         Навіщо ти мене зв’язала? Якщо ти вб’єш мене, знай, мої колеги тебе знайдуть і ти відповіси за всі скоєні лиходійства.

Від його слів вона скривилась. Не можна осуджувати людину не знаючи її.

-         Мені потрібна лише твоя кров і не більше.

Чоловік побілів, та пояснювати не було коли. Добре що він сам до неї прийшов, відпала потреба йти у село, заманювати місцевого. Вони хоч і безневинні і легко велися на її чари, та це зайняло б час. А в неї його було обмаль. Ігнат виходив з-під контролю. Більше не можна було зволікати. І як би вона його не любила, іншого виходу не було. Треба покінчити з усім.

Оксана взяла з столика тонкого ножика і маленьку глиняну мисочку. Потрібно розпочинати ритуал, поки Ігнат не увірвався у простір, з якого вона його вигнала. Вона підійшла до чоловіка і той нервово заметушився.

-         Що це ти надумала?

-         Я ж говорила, візьму трохи твоєї крові.

-         Дзуськи, - виплюнув чоловік і гидливо скривився. - У твоїх сектантських ритуалах брати участь не буду. Геть збожеволіла у цьому лісі. Проживання на одинці в глухих місцях не йде на користь голові.

-         А я не одна, - хижо посміхнулась. - У мене є брат, скоріше те що від нього залишилось. І він залюбки висмокче до останньої краплі життя з твого тіла.

-         Ти мене не налякаєш байками.

Чоловік продовжував брикатись і Оксана ніяк не могла підібратись до нього. Вона важко зітхнула, роздратована поведінкою Антона. Він марнував її час. Вона чула незадоволене ревіння за стінами будинку. Ігнат лютував.

-         Який ти упертюх. Я ж допомогти тобі хочу, - сказала вона і присіла на почіпки, заглянула йому в очі.

Пошепки почала промовляти слова, не розриваючи зорового контакту. Він опирався, але зрештою здався, щиро посміхнувся і вражено зітхнув.

-         Допоможи мені, - звабливо промовила.

-         Все що завгодно, - азартно заговорив.

Оксана обійшла його, торкнулась руки, обернула долонею до себе і шурнула гострим лезом по шкірі. Виступила бура кров і цівкою потекла у миску. Взявши скільки треба, Оксана повернулась до робочого місця.

-         Що в тебе за дикі ігри такі?! Розв'яжи мене негайно, - чоловік опам’ятався і не стримував емоцій. Навіювання було легке і недовгострокове.

-         Вибач. Ти сам прийшов до мене. Тепер терпи і спостерігай. Бавитись з тобою у мене немає часу. Як тільки все закінчиться, я відразу тебе відпущу.

Той задихнувся від обурення, але Оксана не звертала на нього уваги. Час підходив. Трави у посудині дійшли своєї кондиції. Тепер треба було зосередитись і починати виговорювати закляття, та так щоб встигнути до приходу Ігната. Оксана буде вразливою і якщо він побачить, що вона робить прикінчіть на місці, не пожаліє.

Оксана глибоко вдихнула і видихнула. Слова на жовтих сторінках давались важко, ця мова древня і не для всіх під силу. Та вона довго тренувалась перш ніж взятись за цю справу.

Слово за словом вона шепотіла мов мантру чудернацький текст і кожної секунди все більше підвищувала голос. Кров швидкими краплями падала з миски у розжарені трави і миттєво випаровувалась, залишаючи у повітрі запах заліза. Ритуал потрохи доходив до кінця.

Раптом Оксана відчула колючий холод і її тіло затремтіло. Ігнат прорвав її бар’єри і увірвався до хати. Чорною розмитою тіню він кинувся до Антона, навис над ним. Той злякано крикнув, намагався відповзти подалі. Чоловік не знав, що від Ігната не можливо втекти.

Оксана продовжувала ритуал, прискорила темп мовлення і істота помітила її дії. Він розвернувся до неї і різко подолав між ними відстань. Те що колись було її братом, було схоже на чорну тінь, чудернацької не стабільної кривої форми. Лише голова залишалася звичайною, покрита темним капюшоном, а замість обличчя морок. Такої чорноти не можливо побачити ніде, навіть у ночі. Оксана дочитувала останні слова і зиркала на сутність, котра була здивована її діями.

“Навіщо ти це робиш?” - почула в голові.

“Я хочу звільнити тебе. Ти хотів безсмертя, але це навіть близько не воно”, - рішуче подумала.

“Але я на правильному шляху. Ти обіцяла допомагати”.

“Ти вбиваєш невинних дівчат. Вибач Ігнате. Все вже вирішено”.

Тінь кинулась на неї, щоб зупинити. Оксана викрикнула останнє слово, схопила гарячу тару з димлячими травами і викинула їх у те місце де мало бути обличчя брата. Він несамовито заверещав в її голові і засмикався у різні сторони. Дівчина прикрила вуха руками, але це не допомогло. Здавалось його муки будуть тривати вічно. Та потім все стихло і тінь розвіялась, наче дим від вітру.