Розділ 3

Напевно він відволікся, а може задрімав, бо раптом дриґнув усім занімілим тілом і затуманеними очима оглянувся навколо. Десь в стороні чувся дівочий голос. Вона наспівувала тиху мелодію. Антон задоволений результатом вийшов з кущів. Дівчина сиділа на пеньку біля старої хатини і перебирала засохлі трави. Він швидким кроком підійшов до неї. Обурення бушувало в грудях.

-         Звідки ти взялась? - потребував детектив у незнайомки.

Вона кинула на нього байдужий погляд.

-         Я тут живу, а ось що ти тут робиш? Стежиш за мною? - дівчина підморгнула, та через лють, що він ошуканий в дурні, чари її на нього не діяли.

-         Не так давно цієї хати тут не було, а тепер вона знову є.

-         Можливо ти просто погано дивився.

Антон заскреготав зубами. Швидко дістав з кишені телефон і почав фотографувати все, на що кидалось оку.

-         Що ти робиш? - дівчина здивовано піднесла чорні брови.

-         Все зафіксую. Тепер ніхто не скаже, що я з’їхав з глузду.

Незнайомка йому не заважала. Поки він фотографував, вона спокійно сиділа і перебирала трави. Закінчивши свої справи, Антон підійшов ближче і присів біля неї напочіпки, заглянув їй в обличчя.

-         Чому ти тут сама? - вирішив почати з далека, щоб не злякати допитом.

-         Я не сама, - знизила плечима.

-         З тобою ще хтось тут живе?

Вона нахмурилась і нічого не відповіла.

-         Тут небезпечно знаходитись. Ти чула про дівчинку, що зникла? Катерина донька голови, пішла у ліс і не повернулась. Вона не єдина. Раніше дівчата теж зникали.

-         Я нічого про це не знаю. Чого ти до мене пристав?

Дівчина почала нервувати і Антон підозріло прищурив очі.

-         Ти постійно у цьому лісі. Може щось чула. Може бачила Катерину.

Раптом дівчина різко піднялась на ноги, трави з її подолу розсипались по зелений траві. Антон змушений був встати і зробити крок назад. Його дивувала дівчина і ця незвичній галявина. Таке відчуття, наче тут весна, хоч навколишні території давно завоювала осінь.

-         Зупинись!

Несамовитий крик дівчини налякав Антона. Вмить він відчув по спині дивний холодок. Наче хтось позаду нього стояв. Він вже хотів обернутись, як поглядом вихопив свою тінь на траві, котра розросталась і перетворювалась в незрозумілу фігуру. Страх скував тіло і все що він зміг зробити, це глянути на незнайомку.

Вона широко розкритими очима дивилась поверх нього.

-         Не смій цього робити! - знову закричала. - Я наказую тобі.

Що там було позаду, Антон так і не побачив. В очах потемніло і він відключився.