Розділ 1

Того ясного жовтневого дня у сільській церкві били дзвони і велась служба, у місцевій наливайці декілька постійних клієнтів перепили, посварились і побились, а дванадцятирічна дівчинка Катерина у куртці кольору бузку пішла у ліс по гриби.

Вона знала цю місцевість як свої п’ять пальців і часто полюбляла ходити сама. Таємні грибні місця вона нікому не показувала і коли поверталась додому з повним кошиком, тішилась задоволеною реакцією батьків.

Цей день не відрізнявся від інших. Катерина пішла в глиб лісу, знайшла одну із своїх галявин, нарізала здобичі і вже зібралась повертатись. Раптом відчула поруч чиюсь присутність. Оглянулась навколо, нікого не було. Та дивний холодок побіг по спині, наче хтось позаду стояв. Вона глянула на свою тінь і та раптом почала рости, збільшуватись, міняти форму. То більше не була тінь худої тендітної дівчинки, вона більше нагадувала здоровенну горилу, чи медведя. Катерина сковано оглянулась.

Додому вона так і не повернулась.

Після довгого тижня пошуків і поневірянь Микола Петрович, голова села і батько зниклої дівчинки, запросив з міста приватного детектива. Той приїхав на чорній тонованій машині, зупинився біля кованих воріт, зайшов до хати голови і з порога взявся за роботу. Він розпочав допит з батьків, потім перейшов на сусідів, а далі бачили його по всьому селі.

На останок він залишив ліс. Туди він відправився наступного дня, взявши з собою за провідника молодого хлопчину Степана. Вони ходили повсюди, де могла бути дівчинка, та жодних слідів не було. Ніяких зачіпок.

-         Може ці дівчата тікають з дому, - висловив думку Степан. Він вважав, що це марна справа тут ходити.

Детектив зиркнув на нього зацікавленим поглядом.

-         Дівчата? Були інші зниклі?

-         Так, - махнув рукою хлопчина. - Того року Галина теж пропала у лісі. До неї була Юля, вона пропала з дому, чи в ліс ходила ніхто не знає.

-         Чому мені про них нічого не сказали? - детектив був обурений байдужістю селян.

-         Давно це вже було, - знизив плечима Степан. - Кому прийде в голову поєднувати ці зникнення. Моя думка, дівчата самі тікають.

-         В дванадцять років? Чого бракувало Катерині - дочці голови села?

Степан лише знову знизив плечима.

Вони ще трохи походили і на краю лісу розійшлись. Хлопчина спішив до дівчини, а детектив сильно занурився у роздуми. Зачіпок не було і з чого розпочинати він не знав. Раптом між деревами помітив червону пляму, котра швидко зникла. Цікавість заволоділа ним і він швидко пішов у тому напряму. Підійшовши ближче зрозумів, що це дівчина у червоній жилетці. Вона схилилась біля дерева і щось шукала у купі пожовклого листя.

-         Гарна погода для прогулянки, - він навіть не зрозумів навіщо це сказав.

Дівчина стрепенулась, підскочила на ноги і різко розвернулась до нього. Молода, з довгою темною косою і неймовірно красива. Він стояв роззявивши рота і не міг відвести від неї очей. Йому здавалось, така як вона йому ні разу не зустрічалась. За таку чарівницю можна і померти. Детектив махнув головою, дивуючись дивним думкам.

-         Не гоже так підкрадатись, - голос мелодичний і грайливий.

Її чорні проникливі очі байдуже пробіглись по його тілу.

-         У цьому лісі не так вже безпечно ходити молодим дівчатам. Хіба ти не чула, що тиждень назад тут зникла дівчинка?

Незнайомка нахмурила чорні брови, а потім скептично хмикнула.

-         Не чула. І ліс дім мій. Я тут живу і мені, ой як безпечно. А хто боїться, краще нехай не ступає на ці землі.

Детектив прискіпливо оглянув молоду особу. Захоплення від першого враження потроху минало і він починав знову думати раціонально. На вигляд наче одна з місцевих. У білій сорочці, поверх якої червона жилетка, у довгій чорній спідниці, з під полів котрої видніються чорні чобітки. На руці висить плетена корзина, наповнена різними сухими травами і деякими грибами, між котрих він помітив мухомор.

-         Що ж ти дівчино, назбирала поганок? - він зробив крок до неї.

Вона відступила.

-         Які хочу, такі і збираю. Тобі яке діло? - вона незадоволена його увагою і хмурилась все більше.

-         Зараз ніяке. Але якщо ти когось нагодуєш цими грибами, тоді буде і моє діло. Я приватний детектив Сікорський Антон Іванович, шукаю зниклу дівчинку.

-         Ось і продовжуй шукати, а мене не чіпай.

Вона розвернулась і пішла геть. Антон ще трохи постояв, а потім рушив за нею. Дивною вона йому здалась. Неймовірно красивою, але дивною.

Дівчина плавно йшла по лісі, шмигала між деревами, іноді оглядалась. Та Антон вмів слідкувати і бути не помітним. Він сподівався, що вона вийде з лісу і піде у село. Та замість того дівчина все глибше заходила у чагарники. В якийсь момент він перестав бути впевненим, що зможе вийти з лісу самостійно. Місцевість йому не знайома і заблукати можна дуже просто. 

Нарешті вона вийшла на поляну, на краю котрої стояла старенька дерев’яна хатина. Дівчина приспівуючи підійшла до будівлі і швидко зникла за скрипучими дверима.

Сказати, що Антон був здивований, це нічого не сказати. Невже таке миле створіння може жити у такому місці? Він хотів піти за нею, та щось його зупинило. Дивний холодок пробігся по спині, а душу охопив незрозумілий страх. Інтуїція його підказувала тікати. А вона його ще ніколи не підводила.

Антон розвернувся і швидко пішов назад. У нього була мета повернутись, але трохи пізніше.