23. У порту

Такумі перевіряє флешку поверхнево і посміхається. «Добра робота, Танака-сан». Я відчуваю вагу пістолета під курткою — подарунок Рейджі. Такумі веде мене вглиб складу. Троє корейців чекають. Щось не так, занадто вже все спокійно, каже мій внутрішній голос, та я від нього відмахуюсь.

План змінився вчора ввечері. Після моєї зустрічі з Такумі в ресторані «Цукімі», де я передала йому фальшиві документи, він зв'язався через Кендзо. Сказав, що вражений якістю інформації, хоче познайомити мене зі своїми партнерами особисто. Не понеділок, як планували, а сьогодні. Не в ресторані, а в порту Йокогама.

Рейджі не хотів погоджуватися. Сидів у безпечному будинку годину, дивився на повідомлення, обмірковуючи варіанти. Зміна локації, прискорений графік — все це червоні прапорці. Але відмова виглядала б підозріло. Якщо я справді зрадниця, вона б погодилася на будь-які умови заради грошей.

Тепер я тут, у цьому величезному складі: будівля стара, напівзруйнована, тут пахне морською сіллю, іржею і чимось гнилим. Освітлення мінімальне — кілька переносних ліхтарів, що кидають різкі тіні на стіни.

Такумі йде попереду, впевнено ступаючи по нерівному бетону. Одягнений у темний костюм, волосся акуратно зачесане. Виглядає він, як той, хто йде на ділову зустріч, а не на чергову зраду клану.

За нами троє його людей — охорона, похмурі чоловіки з виразами облич, що не передбачають жодних питань. Вони не торкалися мене, коли я прийшла, не обшукували. Або Такумі довіряє мені, або це частина більшої пастки.

Пістолет під моєю курткою важкий, тисне на ребра. Рейджі дав його мені цього ранку, коли ми готувалися до операції.

«Сподіваюся, не знадобиться. Але якщо щось піде не так, не вагайся. Стріляй першою, питай потім».

Він навчив мене базовим речам — як тримати, як цілитися, як стріляти. Година практики на стрільбищі в підвалі безпечного будинку — мало, але вистачить, щоб не схибити.

Мікрофон у моєму намисті передає кожен звук. Десь у фургоні за кілька кварталів звідси Рейджі слухає, дивиться через міні-камеру, вмонтовану в ґудзик моєї куртки. Бачить те, що бачу я, чує кожне слово.

Якщо щось піде не так, він увірветься з командою за тридцять секунд. Але тридцять секунд — це вічність, коли хтось тримає зброю біля твоєї голови.

Доходимо до центру складу, де відкритий простір близько п'ятдесяти футів у діаметрі. Троє чоловіків чекають там, стоять біля столу з металу, на якому розкладені папери та ноутбук.

Корейці. Впізнаю їх за рисами обличчя, за тим, як одягнені — дорогі костюми, але з легким нетиповим акцентом у крої. Один із них той самий Мін-хо, якого я бачила на записі розмови з Такумі місяць тому.

Зупиняємося в десяти футах від них. Такумі жестом показує мені стояти там, сам йде вперед, вітається з корейцями по-японськи з легким поклоном.

— Мін-хо-сан, дякую, що приїхали так швидко.

Мін-хо киває, його очі ковзають на мене, оцінюють.

— Муракамі-сан, це та жінка, про яку ви говорили?

— Так. Ая Танака. Колишня асистентка Рейджі Санчеза. Зараз працює на мене.

Слова «колишня асистентка» звучать так буденно, наче я просто змінила роботу, а не зрадила людину, яка... який... господи, навіть зараз не можу визначити, чим він є для мене.

Мін-хо робить крок ближче, вивчає моє обличчя.

— Вона виглядає... молодою. Невинною. Важко повірити, що вона зрадниця.

— Саме такі й продають найдорожче. — каже Такумі з легкою усмішкою. — Танака-сан, покажи нашим гостям, що ти принесла.

Дістаю з кишені флешку, ту саму, що Кендзо підготував із вбудованою камерою й мікрофоном. Простягую руку, Такумі бере її, розглядає кілька секунд.

Серце калатає так голосно, що здається, весь склад має чути. Якщо він перевірить флешку ретельно, якщо знайде жучок, я мертва.

Але він просто кладе флешку на стіл, повертається до Мін-хо.

— Тут фінансові записи клану Ямагуті за останні п'ять років. Рахунки, імена, контакти в поліції та уряді. Все, що потрібно, щоб зруйнувати їхні операції в Японії.

Мін-хо бере флешку, вставляє в ноутбук на столі. Екран оживає, показує папки з файлами. Він клацає по кількох, швидко переглядає вміст. Кендзо добре попрацював. Файли виглядають справжніми — імена, номери рахунків, дати транзакцій. Все це підробка, але переконлива.

— Вражає, — каже Мін-хо після кількох хвилин. — Це саме те, що нам потрібно. З цією інформацією ми зможемо підкупити ключових людей, перенаправити потоки грошей, послабити клан зсередини.

Такумі киває, задоволений.

— Саме про це я говорив. Танака-сан виявилася дуже корисною. Більше, ніж очікував.

Щось у тому, як він каже останнє речення, викликає тривогу. Тон занадто спокійний, занадто впевнений. Наче він знає щось, чого я не знаю.

Мін-хо закриває ноутбук, дивиться на Такумі.

— Тоді угода підтверджена. П'ятдесят мільйонів доларів на офшорний рахунок, як домовлялися. Плюс список наших контактів у Південній Кореї та Китаї. З цим ви зможете розширити операції далеко за межі Японії.