7.1 Знайомство з Такеші

Вже два вечора я проводжу в барі, слідкуючи за Юкіо Сато. Але він, наче лис, що обходить пастки мисливців, не дає жодної зачіпки. Врешті, наче відчувши мій стан безвиході, на третій день Кейджі кличе мене з собою на важливу зустріч. 

Такеші Сайто не схожий на вбивцю. Він посміхається офіціанту, обережно наливає чай, поводиться як звичайний бізнесмен. Але я бачила його досьє: двадцять сім підтверджених вбивств. Права рука Рейджі. І зараз він оцінює мене.

Ресторан «Кагуя» в Гінзі — це місце для еліти. Традиційний інтер'єр, приватні кімнати з татамі, ідеальний сервіс. Ми сидимо в одній із таких кімнат, двері закриті, за стінами тиша. Рейджі сидить навпроти мене, Такеші збоку, так що я бачу обох одночасно.

Такеші старший за Рейджі років на десять, але виглядає молодше свого віку. Акуратна зачіска, дороге кімоно темно-сірого кольору, руки спокійно лежать на столі. Обличчя приємне, майже добре, але очі видають його справжню природу — холодні, пильні, ті, що бачили смерть і не злякалися.

— Отже, ти Ая Танака, — каже він, і його голос м'який, без погроз, але я відчуваю оцінку в кожному слові. — Рейджі багато розповідав про тебе. Дочка Кейджі Танаки. Медсестра, яка потрапила в наш світ через обставини. Цікава історія.

Я тримаю спину прямо, руки на колінах, дивлюся йому в очі, хоч кожен інстинкт кричить відвернутися.

— Не найкраща історія для розповіді за обідом, але так, це я.

Такеші усміхається, але усмішка не торкається очей.

— Мені подобається твоя чесність. Багато людей, які потрапляють до нашого світу, намагаються прикрашати свою історію, робити себе героями. Ти ні. Це говорить про характер.

Рейджі мовчки наливає саке в три чашки, передає одну мені, одну Такеші. Ми піднімаємо їх одночасно, п'ємо. Алкоголь м'який, дорогий. Все в цьому ресторані дороге, включаючи компанію, в якій я опинилася.

— Такеші — мій друг, — каже Рейджі, дивлячись на мене. — Ми разом з дев'ятнадцяти років. Він знає мене краще, ніж хто-небудь інший у клані. Якщо я довіряю комусь, я довіряю йому першому.

Такеші киває, підтверджуючи слова.

— І якщо Рейджі вирішив познайомити нас, Ая-сан, це означає, що ти важлива. Він не робить цього просто так. Тож дозволь мені дізнатися про тебе трохи більше.

Це не прохання. Це наказ, обгорнутий у ввічливі слова.

— Питай, — кажу я, намагаючись, аби мій голос звучав впевнено.

Такеші трохи нахиляється вперед, склавши пальці перед обличчям.

— Чому ти погодилася працювати на Рейджі? І не кажи мені про сестру. Я знаю про Юрі. Я питаю про справжню причину. Ту, яку ти не говориш вголос навіть собі.

Питання застає мене зненацька. Справжня причина? Я завжди казала собі, що роблю це заради Юрі. Що кожне завдання, кожна брехня, кожна зламана життя людини — все це виправдано, бо я рятую сестру. Рейджі говорить що все під контролем, вона жива, і це головне, але… 

Але Такеші бачить глибше. Він хоче, щоб я визнала те, що ховаю навіть від себе.

— Можливо, частина мене хотіла цього, — кажу я повільно, обираючи слова обережно. — Моє життя до цього було... порожнім. Робота, дім, робота знову. Я допомагала людям, але ніколи не відчувала, що це має значення. А тут, у цьому світі, кожна дія має наслідки. Кожне рішення може когось врятувати або знищити. Це жахливо, але це реально.

Такеші слухає уважно, не перериваючи. Рейджі теж дивиться на мене, його обличчя не виказує поки жодних емоцій.

— Ти шукала сенсу, — каже Такеші нарешті. — І знайшла його в найтемнішому місці. Це не робить тебе поганою людиною, Ая-сан. Це робить тебе людиною, яка розуміє реальність. Більшість людей живуть у фантазіях, думають, що світ чорно-білий. Ми знаємо — він сірий. І в цій сірості треба обирати, на чиєму боці стояти.

Він робить паузу, допиває саке, ставить чашку на стіл так обережно, що звуку майже немає.

— Рейджі обрав тебе. Це означає, що ти на його боці. І я теж на його. Отже, ми всі в одній команді. Але команда тримається на довірі. І довіра заслуговується часом і вчинками.