6.4

Рейджі дивиться на мене довго, оцінює, зважує ризики. Потім повільно киває.

— Добре. Є одна людина. Юкіо Сато, заступник директора Saiji Holdings. Він працює безпосередньо під Такумі, знає всі деталі операцій. Якщо ми дістанемо його свідчення, це буде важливим доказом.

— Де він зараз?

— Живе в Мегуро, одна квартира. Працює переважно з дому. Кендзо перевірив його вчора — щовечора він ходить до того самого бару на вулиці Накамегуро. Сидить там до опівночі, п'є саке, іноді розмовляє по телефону.

— Ти хочеш, щоб я підійшла до нього?

— Хочу, щоб ти дізналася більше про нього. Його слабкості, страхи, що можна використати для тиску. Якщо зможемо його перевернути, змусити свідчити проти Такумі, це буде переламним моментом.

Я киваю, вже обмірковуючи план.

— Коли йти?

— Сьогодні ввечері. Він буде в барі о дев'ятій. Я дам тобі пристрій для запису розмов, на випадок якщо він щось цікаве скаже телефоном. Просто сиди поруч, слухай, не привертай уваги.

— Зрозуміла.

Рейджі підходить до сейфа в кутку кабінету, відкриває його, дістає маленький чорний пристрій розміром з ґудзик.

— Це мікрофон спрямованої дії. Прикріпи його до одягу, він автоматично записує все в радіусі п'яти метрів. Записи передаються на мій телефон у реальному часі.

Беру пристрій, розглядаю. Він дійсно крихітний, майже непомітний.

— А якщо він запідозрить щось?

— Не підходь занадто близько. Просто сиди в барі, роби вигляд, що чекаєш когось. Якщо він подивиться на тебе, усміхнися, відверни погляд. Будь невидимою.

Ховаю пристрій у кишеню, киваю.

— Ще щось?

Рейджі підходить ближче, його рука піднімається, торкається моєї щоки. Дотик теплий, майже ніжний, такий неочікуваний після всього цього холоду й напруги.

— Будь обережною, — каже він тихо. — Ми граємо з вогнем. Одна помилка — спалахне так, що не врятується ніхто.

Його очі дивляться на мене, ніби бачать щось більше, ніж просто інструмент або партнера. Щось особисте, майже інтимне. Або я хочу так думати.

Я не можу відірвати погляд. Стою, завмерла, відчуваючи тепло його долоні на своїй шкірі.

Потім він відступає, момент зникає.

— Іди. Підготуйся до вечора. Зв'яжуся з тобою перед тим, як він прийде до бару.

Виходжу з кабінету, йду коридором до ліфта. Серце калатає так, ніби я знову біжу від охорони.

Але цього разу біжу не від страху, а від почуття, яке не маю права відчувати до чоловіка, який тримає моє життя в своїх руках.

Сідаю в ліфт, двері закриваються. Дивлюся на своє відображення в дзеркалі. Обличчя втомлене, очі темні, але щоки червоні від того дотику.

Що я роблю? Що зі мною відбувається?

Рейджі Санчез — мій тюремник, мій роботодавець, людина, яка змусила мене робити огидні речі. Я не можу відчувати до нього нічого, крім ненависті або принаймні байдужості.

Але той дотик. Той погляд. Та турбота в його голосі, коли він казав «будь обережною».

Це ламає всі мої захисні стіни.

Виходжу з будівлі, йду вулицею додому. Думаю про наступні три дні, про Юкіо Сато, про Такумі Муракамі, про гроші, що незабаром зникнуть на офшорних рахунках.

І про Рейджі. Про його очі, його дотик і його слова.

Тридцять днів. Двадцять три залишилося. Але чомусь відчуваю, що справжнє випробування тільки починається.