6.1 У пащу змії

Офіс Yamato Enterprises пахне старим папером і дорогим тютюном. Я йду коридором у костюмі кур'єра, тримаючи планшет з фальшивими документами. За двома дверима ліворуч — сервер з фінансовими записами. За десятьма охоронцями й системою безпеки.

Форма кур'єрської служби сидить трохи вільно, але це навіть краще — менше привертає увагу до фігури. Кепка натягнута низько, волосся заховане всередині, на обличчі медична маска. Після пандемії ніхто не дивиться дивно на людей у масках, це мій найкращий камуфляж.

У руках коробка середнього розміру з логотипом служби доставки, всередині якої нічого, крім паперу для ваги. На планшеті фальшива накладна, зроблена людьми Рейджі так якісно, що навіть експерт не відрізнить від справжньої.

На перший погляд план виглядає просто: зайти під виглядом кур'єра, дістатися до серверної кімнати на третьому поверсі, підключити USB-пристрій до локальної мережі, почекати п'ять хвилин, поки дані завантажаться, забрати пристрій і вийти. Рейджі сказав, що його технічний спеціаліст запрограмував USB так, щоб він автоматично знаходив потрібні фінансові файли й копіював їх.

Але реальність завжди складніша за план.

Охоронець біля рецепції дивиться на мене, коли я підходжу. Він молодий, років двадцять п'ять, з нудьгуючим виразом обличчя. Ще одна зміна, ще один день у житті найманого охоронця.

— Доставка для Ямамото-сан, третій поверх, — кажу я, тримаючи планшет так, щоб він бачив накладну.

Він кидає погляд на накладну, киває, жестом показує на ліфт.

— Третій поверх, офіс триста дев'ять. Розпишіться тут при виході.

— Зрозуміла, дякую.

Іду до ліфта, серце калатає десь в горлі, але я намагаюсь мати спокійний вигляд, вживають в образ кур'єрки, що поспішає і, здається, поки що це мені вдається. Натискаю кнопку третього поверху, двері закриваються, і я дозволяю собі коротку мить слабкості — спираюся об стінку, закриваю очі, роблю глибокий вдих.

Все гаразд. Перша перешкода пройдена.

Ліфт зупиняється, двері відчиняються. Третій поверх виглядає як типова офісна будівля — широкий коридор з бежевими стінами, флуоресцентне освітлення, двері з табличками імен співробітників. Тихо, бо зараз більшість людей, напевно, на обіді.

Знаходжу офіс триста дев'ять, стукаю. Жодної відповіді. Стукаю ще раз, голосніше.

— Доставка для Ямамото-сан!

Тиша. Добре. Якщо його немає, це спрощує справу.

Серверна кімната повинна бути наприкінці коридору, за поворотом ліворуч. Рейджі показував мені план будівлі вчора ввечері, коли ми готувалися до цієї операції. Він сидів навпроти мене в своєму офісі, вказував на креслення, пояснював кожну деталь.

«Серверна під замком, але замок звичайний, не електронний. Кендзо дістав ключ через нашого інсайдера в компанії, яка обслуговує будівлю. Увійдеш, знайдеш основний комп'ютер, підключиш USB до будь-якого порту. П'ять хвилин — і виходиш. Не затримуйся довше, камери там є, але вони не записують постійно, тільки при русі. Будь швидкою».

Його голос був спокійним, професійним. Але я бачила напругу в його очах, стурбованість, яку він намагався приховати. Це небезпечно, і він знає це. Але варіантів немає — нам потрібні ці файли, щоб довести зв'язок Такумі з офшорними рахунками.

Тепер іду цим коридором, тримаючи коробку в одній руці, ключ у кишені іншої. Повертаю за ріг, бачу двері з табличкою «Server Room — Authorized Personnel Only».

Озираюся. Коридор порожній. Швидко дістаю ключ, вставляю в замок. Повертаю. Клацання і двері відчиняються.