17

Ранок почався незвично. Влад заїхав за нею раніше, ніж зазвичай, і в його очах горіли іскорки таємничості, які Мія вже навчилася впізнавати. Він не сказав, куди вони їдуть, лише міцно тримав її за руку всю дорогу.

​Коли машина зупинилася біля стильної будівлі з вивіскою «Ink & Soul», Мія на мить завагалася. Тату-салон? Вона ніколи про це не думала.

​Всередині панувала атмосфера творчого спокою: запах антисептика змішувався з ароматом дорогої кави. Майстер, високий чоловік із добрими очима, вже чекав на них. На столі лежав перевернутий аркуш із ескізом.

​Влад підійшов до неї впритул, поклав руки на плечі й зазирнув в очі. Його голос був тихим і оксамитовим.

​— Міє, я підготував для тебе дещо особливе. Це подарунок, який змінить те, як ти дивишся на себе. Я вибрав ескіз, який, на мою думку, відображає твою душу. Але я хочу, щоб ти побачила його вже на собі. Ти віриш мені? Віриш у мій вибір?

​Мія подивилася на його впевнене обличчя, потім на свої руки, приховані тонкими рукавами. Шрами під ними завжди були нагадуванням про темряву. Але Влад... він завжди бачив у ній світло.

​— Вірю, — прошепотіла вона, відчуваючи, як серце калатає від хвилювання. — Я вірю тобі, Владе.

​Протягом кількох годин, поки працювала машинка, Влад не відходив від неї ні на крок. Він тримав її за вільну руку, розповідав якісь кумедні історії, відволікаючи від легкого поколювання голки.

​Коли майстер нарешті сказав: «Готово», і підвів її до великого дзеркала, Мія затамувала подих. Влад обережно допоміг їй підвестися.

​На її руці та плечі, там, де раніше були рвані білі сліди люті та болю, тепер розгортався цілий всесвіт. Це були планети — величний Сатурн із тонкими кільцями, таємничий Марс та далекі зорі, виконані в акварельному стилі з глибокими синіми та фіолетовими відтінками. Ескіз був продуманий так ідеально, що шрами стали частиною космічного пилу та туманностей. Вони більше не були каліцтвом — вони стали рельєфом далекої галактики.

​— Боже... — Мія торкнулася пальцями малюнка, її очі наповнилися слізьми щастя. — Вони зникли. Їх більше немає.

​— Ні, Міє, — Влад обійняв її ззаду, дивлячись на їхнє відображення. — Вони не зникли. Ти просто перетворила свій біль на красу. Тепер твої руки тримають всесвіт, а не спогади.

​Він ніжно поцілував її в маківку. У цей момент Мія зрозуміла: вона більше ніколи не захоче одягнути той старий светр. Тепер вона була твором мистецтва, створеним коханням.

Коли вони повернулися додому, Мирослав уже був там. Він працював із ноутбуком за кухонним столом, але щойно двері відчинилися і він побачив обличчя Мії — сяюче, якесь по-новому живе — він миттєво відклав усе вбік.

Мія не стала чекати запитань. Вона рішуче зняла куртку, залишаючись у простій білій майці, яку раніше нізащо б не вдягла при світлі.

Мирослав завмер. Його погляд упав на її руку. Там, де він звик бачити болючі нагадування про ніч, яку сам намагався забути, тепер пульсував глибокий синій космос. Планети, зірки, туманності... Кожна лінія ескізу Влада лягла так точно, що шрами стали частиною чогось величного.
Брат підвівся, повільно підійшов і обережно, кінчиками пальців, торкнувся малюнка. 
— Це... — він запнувся, дивлячись на Влада, який стояв трохи позаду. — Це неймовірно. Міє, ти виглядаєш так, ніби нарешті повернулася додому.

Він міцно обійняв сестру, вперше відчуваючи, що вона не стискається від болю, а обіймає його у відповідь. А потім Мирослав коротко кивнув Владу — це був жест повної довіри, остаточне визнання того, що Островський зробив для Мії більше, ніж будь-хто інший.

Через декілька місяців

Ніч за вікном була тихою, наповненою лише м’яким місячним світлом, що пробивалося крізь фіранки в кімнаті Влада. Мія лежала в його обіймах, відчуваючи тепло його шкіри. Це була їхня перша спільна ніч, і вона була зовсім не такою, як Мія уявляла у своїх колишніх кошмарах.
Не було страху. Не було бажання закритися. Коли Влад торкався її оновленої шкіри, вона відчувала не холод сталі з минулого, а ніжність його пальців. Його поцілунки на її плечах, там, де тепер були зорі, змивали останні залишки тіні.
Вона дивилася на свої руки в напівтемряві. Космос на її шкірі здавався реальним. Мія зрозуміла: те, що колись було її слабкістю, Влад перетворив на її унікальність. Він не просто перекрив шрами — він перекрив її пам'ять новою, чистою сторінкою.

— Про що ти думаєш? — прошепотів Влад, пригортаючи її ближче.

— Про те, що я більше не та маленька дівчинка, яку треба ховати під скляним ковпаком, — вона повернулася до нього, і її очі світилися справжньою внутрішньою свободою. — Я — цілий всесвіт. І я щаслива, що ти — той, хто вирішив його дослідити.

Влад усміхнувся, цілуючи її в чоло, і Мія нарешті заснула спокійним, глибоким сном людини, яка більше не боїться завтрашнього дня. Її боротьба закінчилася. Почалося її життя.