15

Наступного ранку Мія так і не вийшла з кімнати до сніданку. Вона сиділа на підвіконні, обхопивши коліна руками, і дивилася, як місто засипає снігом. Весь її світ, який вона так дбайливо вибудовувала з тиші та закритого одягу, знову розлетівся на друзки.

​Мирослав зайшов до неї без стуку, тримаючи в руках чашку чаю. Він поставив її на столик і сів на край ліжка.

​— Він знає, так? — тихо запитала Мія, не повертаючи голови. Її голос був позбавлений емоцій. — Ти розповів йому.

​Мирослав важко зітхнув.

— Я не міг інакше, Міє. Він побачив те, що не мав бачити, і він не збирався йти. Я мав пояснити йому, чому він ніколи не зможе бути для тебе «просто хлопцем».

​Мія нарешті повернулася до нього. Її очі були червоними від безсоння.

— Ти розповів йому про те... Про те, як мій перший хлопець перетворив моє життя на пекло? Ти віддав йому мою найбільшу слабкість, Мире! Тепер він буде дивитися на мене з жалістю. Кожного разу, коли він торкатиметься мене, він згадуватиме ту ніч і тих виродків!

​— Він не дивиться на тебе з жалістю, — твердо відповів брат. — Він дивиться на тебе як на диво, яке вижило.

​Мія заплющила очі. Вона відчувала себе зрадженою. Їй здавалося, що тепер Влад бачить не її, а лише її діагноз, її травму, її минуле. Вона дістала телефон, який мовчав усю ніч, і побачила повідомлення.

​«Я знаю, що ти зараз відчуваєш. Ти думаєш, що я бачу лише шрами. Але це не так. Я бачу дівчину, яка сильніша за всіх, кого я знав. Мирослав розповів мені правду, бо він боїться за тебе. А я знаю правду, бо я хочу бути тим, з ким ти зможеш нарешті нічого не боятися. Не ховайся від мене, Світлячку. Будь ласка.»

​Слово «Світлячок» вдарило її в саме серце. Так її називали лише батьки. Те, що Влад використав це ім'я, означало, що він прийняв усю її історію.

​Вона кинула телефон на ліжко. Її трясло від суміші гніву та дивного, лякаючого тепла.

​— Я ненавиджу вас обох, — прошепотіла вона, зариваючись обличчям у долоні. — За те, що ви вирішили це за мене.

​— Ненавидь, — Мирослав підійшов і обережно поклав руку їй на голову. — Але він не пішов. Він стояв під вікнами до світанку, поки я не вигнав його силоміць. Він не боїться твого минулого, Міє. Можливо, тобі теж варто перестати його боятися?

​Мія підняла голову. Вона розуміла, що тепер у неї є два шляхи: знову зачинитися на всі замки і ніколи не бачити Влада, або вийти до нього і подивитися в очі людині, яка тепер знає про неї найстрашніше.