9

Мія сиділа на ліжку, досі стискаючи в руці зім’яту записку, коли в двері її кімнати тихо постукали. Вона здригнулася, наче її спіймали на злочині, і швидко запхнула папірець під подушку.

​— Міє? Можна? — голос Мирослава звучав стурбовано.

​Він зайшов, не чекаючи відповіді. Брат сів на край її столу, схрестивши руки на грудях. Його погляд був надто уважним — він знав кожну тінь на її обличчі з дитинства.

​— Голова досі болить? — запитав він, але в його голосі відчувався підтекст.

​— Трохи легше. Просто перевтома, — Мія намагалася не дивитися на подушку, під якою лежав доказ її таємниці.

​— Знаєш, — Мирослав зробив паузу, підбираючи слова. — Влад сьогодні виглядав дивно. Він не жартував, коли я повернувся. І ти... ти була не просто бліда, Міє. Ти виглядала так, ніби побачила привида. Що сталося, поки мене не було? Він сказав щось зайве?

​— Ми просто вчили граматику, Мире. Він... він важкий учень, ти ж знаєш. Постійно перебиває, ставить безглузді питання. Це виснажує.

​— Тільки це? — Мирослав нахилився трохи ближче. — Бо якщо він хоч на міліметр перейшов межу, я хочу знати про це зараз. Я довірив йому бути тут, бо думав, що він розуміє, наскільки твій спокій важливий. Якщо він став причиною твого стану — навчання припиниться сьогодні ж.

​Мія відчула, як усередині все стислося. З одного боку, це був її шанс — сказати «так», і Влад назавжди зникне з її життя. Але з іншого... серце зрадницько забилося від самої думки про це.

​— Ні, все гаразд. Справді. Просто невдалий день. Не роби з цього драми, Мире, — вона змусила себе посміхнутися.

​Брат ще кілька секунд мовчав, очевидно не до кінця вірячи, але кивнув.

— Добре. Відпочивай. Завтра прийде Аліна, ви ж планували переглянути фільм? Може, це тебе відволіче.

​Наступного ранку Аліна прийшла з великою коробкою піци та оберемком пліток. Вона була тією енергією, яка зазвичай допомагала Мії повернутися до реальності.

​— Так, розповідай! — Аліна заскочила в кімнату Мії й одразу кинула сумку на ліжко.

— Як пройшов урок з Островським? В універі кажуть, що він став просто зразковим студентом. Хто б міг подумати, що німецька — це його пристрасть. Чи, може, справа не в мові?

​Мія намагалася підтримувати розмову, але була розсіяною. Поки Аліна вибирала фільм на ноутбуці, вона випадково потягнулася за подушкою Мії, щоб зручніше вмоститися.

​— Ой, а це що? — Аліна витягла зім’ятий папірець, який Мія не встигла переховати.

​— Аліно, віддай, це... це чернетка перекладу! — Мія кинулася до подруги, але та вже розгорнула записку.
​Очі Аліни округлилися, коли вона прочитала текст. Вона пробіглася очима по рядках двічі, а потім перевела приголомшений погляд на Мію.

​— «Не просто привид із твого сну»? «Запальничка»? Міє... це що, почерк Островського? — прошепотіла вона. — Ви що... ви цілувалися? Чи що тут взагалі відбувається?

​— Нічого не було! — вигукнула Мія, відчуваючи, як щоки горять. — Він просто... він наглий. Він залишив це в моєму щоденнику.

​— «Чекатиму на вівторок», — процитувала Аліна, її голос став серйозним. — Міє, це не схоже на звичайний флірт Влада. Він пише це так, ніби між вами є щось... дуже глибоке. Ти ж розумієш, що якщо Мирослав побачить цей папірець, він Островського просто закопає в парку біля університету?

​Мія відібрала записку й нарешті розірвала її на дрібні шматочки.

— Я знаю. Тому він нічого не дізнається.

​— Ти впевнена? — Аліна примружилася. — Бо ти виглядаєш не як дівчина, яку образили, а як дівчина, яка боїться власної цікавості. Ти ж знаєш, хто такий Влад. Він — пожежа. Ти справді готова гратися з вогнем, маючи такі шрами, як у тебе?

​Це питання зависло в повітрі, важке й правдиве. Мія не знала відповіді. Вона лише знала, що вівторок наближається, і вона вже не впевнена, чи хоче вона, щоб він не приходив.