5

Мирослав повернувся ввечері пізніше, ніж зазвичай. Мія почула, як він роззувається, і вийшла в коридор. Брат виглядав спантеличеним і навіть дещо приголомшеним. Він кинув сумку на пуф і подивився на Мію довгим, вивчаючим поглядом.

​— Ти не повіриш, хто сьогодні мене про тебе розпитував. — почав він, проходячи на кухню.

​Мія відчула, як серце зробило зайвий удар. Вона затамувала подих, роблячи вигляд, що перевіряє чайник.

— І хто ж?

​— Островський. Але не з жартами, як зазвичай. Він притягнув мені свою відомість, де в нього по німецькій — повний провал. Сказав, що якщо не підтягне мову за місяць, батько позбавить його фінансування і відправить працювати на сімейну ферму десь у глушині.

​Мія здивовано кліпнула очима. «Ферма? Батько?». Влад явно вмів створювати драматичні сценарії.

​— І до чого тут я? — запитала вона, хоча вже знала відповідь.

​— Він просив мене вмовити тебе, — Мирослав сів за стіл і потер обличчя руками.
— Каже, що ти єдина, хто може йому пояснити граматику так, щоб він не заснув. Я спочатку послав його до біса. Сказав, що ти зайнята. Але він... він був дивно серйозним. 
Сказав: «Левицький, я плачу будь-які гроші, просто не дай мені вилетіти з універу».

​Мія мовчала. Вона не очікувала, що Влад піде таким шляхом. Це було зухвало — просити брата про допомогу, знаючи про його гіперопіку.

​— І що ти відповів? — тихо запитала вона.

​— Я сказав, що вирішувати тобі. Але... — Мирослав підвів очі на сестру. 
— Знаєш, Міє, я подумав. Можливо, це не найгірша ідея. Ти багато працюєш вдома, майже не відволікаєшся. А так — це жива практика, непогані гроші, і він буде під моїм наглядом. Я можу ставити заняття на ті години, коли я вдома.

​Мія ледь не засміялася від іронії. Мирослав думав, що «нагляд» допоможе, не знаючи, що Влад уже був тут сьогодні і що вони вже мали свою таємну розмову на балконі.

​— Ти справді хочеш, щоб він тут бував двічі на тиждень? — перепитала вона, намагаючись прощупати ґрунт.

​— Я хочу, щоб ти відчувала себе впевненіше з людьми, — чесно відповів Мирослав. — Влад специфічний, але він свій. Я його знаю. Він передбачуваний у своїй легковажності. Це краще, ніж якісь незнайомці з оголошень.

​Мія підійшла до вікна. Вона бачила вечірні вогні міста і згадувала слова Влада: «Ти не даєш шансу ні собі, ні людям».

​— Добре, — нарешті промовила вона. — Нехай приходить. Але за однієї умови: заняття будуть тільки у вітальні, і якщо він хоча б раз спробує перетворити урок на флірт — навчання закінчиться назавжди.

​— Я йому це особисто передам, — Мирослав помітно розслабився. — Дякую, Міє. Це допоможе і йому, і, думаю, тобі теж трохи розвіятися.

​Тієї ночі Мії прийшло лише одне повідомлення з уже знайомого номера:

«Guten Abend, Frau Lehrerin. Обіцяю бути слухняним учнем. До зустрічі в середу.»

​Мія не відповіла. Вона дивилася на екран і відчувала, як її звичний, закритий на всі замки світ починає не просто тріщати, а розчинятися під натиском цього нахабного і нестерпного Островського.