Тіні, яких не видно на сонці

1


​Ранок у квартирі належав тільки Мії. Сонце м’яко пробивалося крізь напівпрозорі штори, заливаючи кухню золотавим світлом.
Мія танцювала — ледь помітно, переступаючи з ноги на ногу біля плити, поки закипав чайник. На ній була лише легка майка на тонких бретельках і короткі шорти. Удома їй не потрібно було ховатися. Тут її тіло, поцятковане тонкими шрамами, було просто її тілом, а не нагадуванням про жах.
​Вона наспівувала дивну, лише їй зрозумілу мелодію — суміш мотивів, які вона почула десь уві сні. Її світле волосся розсипалося по плечах, а зелені очі мружилися від задоволення. Вона почувалася безтурботно.

​— Сьогодні в нас сольний концерт? — пролунав м’який голос від дверей.
​Мія обернулася, не перестаючи усміхатися. У дверях стояв Мирослав. І хоча вони були зведеними, він відчував її краще за будь-кого. Брюнет із теплими карими очима, він завжди здавався тихим островом спокою в її житті.

​— Тільки для обмеженого кола глядачів, — пожартувала Мія.

​Мирослав підійшов ближче, дістаючи з полиці дві чашки. Він рухався легко, намагаючись не порушувати ту атмосферу легкості, яку вона створила.

​— Ти сьогодні сяєш, Міє. Це через зустріч з Аліною?
​— Мабуть, — вона взяла його за руку, коротко стиснувши долоню.

​Мирослав на мить застиг, дивлячись у свою чашку. Мія помітила, як у його очах промайнула тінь — та сама знайома тривога, яку він завжди намагався приховати. Він пам’ятав той день так само чітко, як і вона. Він знав, що світ за дверима не завжди такий сонячний.

​— Ти знову переживаєш, — лагідно дорікнула вона.

​— Трохи, — зізнався Мирослав із кривою посмішкою. 
— Ти ж знаєш мене. Я просто хочу, щоб твій вечір був таким же ідеальним, як цей ранок. Обіцяєш, що якщо щось піде не так, ти просто напишеш мені? Без довгих пояснень.

​— Обіцяю, Мире.

​Він кивнув, наче заспокоюючи сам себе. Вони ще кілька хвилин посиділи в тиші, допиваючи каву. Це був момент повної підтримки. Без контролю, без настанов — лише двоє людей, які оберігають спокій одне одного.
​Мирослав почав збиратися в університет. Вже біля дверей він обернувся, дивлячись на Мію, яка знову почала щось тихо наспівувати.
​ — Гарного дня.
​Коли двері зачинилися, Мія залишилася наодинці зі своєю мелодією. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше