Епілог. Світанок у Справжньому Хоріверді

Знесилено я падаю на підлогу, вдихаючи дим від книги. Грей лежить поруч, також виснажений.

Ми дивимося на чоловіка. Він сидить біля стіни, його обличчя більше не зведене судомою болю і манії. Він просто виснажений, розбитий горем чоловік.

– Моя сім’я... – шепоче. Він нарешті бачить справжній Хоріверд, руїни навколо, і свою втрату.

Ми його не засуджуємо. Ми просто встаємо і спускаємося, залишаючи його самого. Ми зробили все, що могли. 

На вулиці також хаос. Люди, які хвилину тому усміхалися, тепер стоять, як уві сні, налякані й збентежені. Вони бачать справжнє місто: руїни, покинуті будинки, іржаві автівки. Батько й мати стоять біля нашого «нового» будинку, в шоці. Вони нарешті бачать, що їхній «ідеальний» дім, це стара, напівзруйнована будівля.

Я прямую до них. 

– Мамо, тату! Ви як? 

– Лілеє, що тут відбувається? – мама обіймає мене. 

– Все добре. Це був... гіпноз. Але все скінчилося.

Потім ми з Греєм допомагаємо першим «пробудженим» жителям. Усі шоковані, але в їхніх очах є те, чого не було раніше – справжнє життя. Живий погляд. 

Через кілька тижнів. 

Чоловік, який створив ілюзію, зараз знаходиться під опікою, і з ним працюють фахівці. Які саме ніхто не каже. 

Ми ж вирішили залишитися у Хоріверді. Мої батьки, замість того, щоб втекти, захотіли залишитися і допомогти. 

Я дивлюся на батька, який із завзяттям фарбує стіну нашого справжнього будинку. На його обличчі втомлена усмішка, але не порожня усмішка, а справжня й рішуча. 

Я стою поруч із Греєм на колишній центральній площі. Вона тепер не ідеальна, брудна, але вже йде відновлення. Жителі розбирають завали. 

– Ми його відновимо, – кажу я Грею. – Зробимо його справді ідеальним. Без містики і без брехні.

Грей киває.

– Ти бачила його справжнім, Лілеє. Ти знаєш, з чого починати. 

Він бере мене за руку. Навколо нас старе, але тепер справжнє місто. Хоріверд прокинувся. І ми разом з ним.