Глава 8

Джеймі саме розслабилася, насолоджуючись атмосферою парку. Рідко коли вона відчувала такий спокій. Дівчина крутила в руках картину, розглядаючи кожну деталь. Їй дуже подобалася ця картина. І справді, наче віконечко у нове життя. Елла пішла купити дві кави в маленькому кіоску неподалік, а Джеймі залишилася на лавці. Її телефон завібрував у кишені, але вона не поспішала його діставати.

"Мабуть, Елла знову щось забула або хоче уточнити, чи з цукром брати каву", — подумала вона.

Коли вібрація повторилася, Джеймі все ж витягнула телефон і побачила повідомлення. Відправник: Ден.

> "Привіт, я вже приїхав назад, а тебе немає. Ти ж наче не на роботі. Зовсім мене не чекаєш?"

За цим повідомленням слідом прийшло інше:

> "Де ти?"

Джеймі застигла, дивлячись на екран. Її серце підскочило, але це був не той приємний трепет, якого вона б очікувала. Скоріше, роздратування й нервозність.

"Зараз?!" — подумала вона. — "А це обов’язково мало статися саме тоді, коли я вперше за кілька місяців почала почуватися щасливою?"

Вона озирнулася, ніби Ден міг уже стояти десь поруч, хоча розуміла, що це лише її уява. Їй не хотілося ні пояснювати йому, чому вона не вдома, ні взагалі зараз бачитися.

Елла повернулася з кавою, весело простягнувши один стакан Джеймі.

— Чому ти така? — запитала подруга, помітивши напруження в її обличчі.

— Ден написав, що приїхав, — сухо відповіла Джеймі, намагаючись знайти відповідь на його повідомлення.

Елла здивовано підняла брови.

— І що? Це хороша новина?

— Залежить від того, як на це дивитися, — пробурмотіла Джеймі. — Він питає, де я.

— Ну, то скажи йому, що ти пішла зі мною в парк. Чесно, Джеймі, інколи здається, що він спеціально з’являється в найневдаліші моменти.

Джеймі відчула, що її дратують навіть правдиві слова Елли.

— Доведеться написати, де я, — зітхнула вона. — Він мій хлопець.

— Хлопець? Чи хтось, хто постійно ускладнює тобі життя?

Джеймі мовчала. Вона точно знала, що Елла має рацію, але все одно не могла зібратися з думками. Дівчина набрала коротке повідомлення:

> "Привіт. Я зараз у парку неподалік від гуртожитку."

Трохи подумавши, додала ще одне:

> "З Еллою."

Елла, яка тим часом сіла поруч і відпивала каву, уважно стежила за її реакцією.

— Ну що там? — запитала вона, не приховуючи нетерпіння.

Телефон Джеймі знову завібрував. Повідомлення від Дена:

> "Чудово, зараз підійдемо. Зустрінемося біля входу в парк!"

Елла нахилилася ближче до екрана й застогнала:

— Вміє він псувати малину... Так, стоп. А що означає "підійдемо"? Він що, не сам?

Джеймі задумалася на мить:

— Може, просто помилився? Чи автовиправлення?

— Може, — пробурмотіла Елла, але в її голосі було більше сарказму, ніж віри.

Вона ще трохи побурчала:

— Ну чесно, Джеймі, як він примудряється з’являтися в найневідповідніший момент? І, як завжди, ти маєш усе кинути, щоб бігти до нього. Це вже якесь фірмове вміння в нього.

Джеймі мовчала, крутячи в руках стакан із кавою. Її настрій помітно зіпсувався, і Елла це помітила. Після короткої паузи вона зітхнула:

— Гаразд, пробач. Не буду більше бурчати. Ти ж і так засмучена.

Джеймі подякувала їй поглядом, хоча й не змогла змусити себе усміхнутися. Вони мовчки допили каву, сидячи на лавці.

— Ну що, підемо? — порушила тишу Елла.

— Думаю, так. Він написав, що вже підходить до входу.

Вони підвелися й неквапом рушили в бік входу до парку. Джеймі несла з собою картину. Її думки розривалися між тривогою й розчаруванням.

Коли вони наблизилися до входу, Джеймі помітила знайому постать Дена. Але її серце стиснулося, коли вона побачила, що він був не сам. Поруч із ним був хлопець, з яким її доля зіштовхувала вже тричі.

Він стояв до неї обличчям, тож можна було розгледіти юнака в деталях. Хлопці розмовляли про щось і не помічали, як дві подруги все ближче наближалися.

"Ось що означало 'підійдемо'," — подумала Джеймі, але промовчала.

Елла зупинилася, піднявши брови:

— Вау, а ситуація стає цікавою, — прошепотіла вона, тримаючись трохи позаду. — Це ж той хлопець, від якого в тебе тоді колінки підігнулися.

Дівчина відкрито насміхалася над подругою, та Джеймі майже не чула її. Розум намагався хоч щось зрозуміти. Зрозуміти, що взагалі відбувається. Вона зовсім забула, що зараз виглядає по-іншому, і це ще, мабуть, доведеться пояснювати...