Глава 7

Джеймі та Елла стояли перед гуртожитком, вдихаючи свіже повітря. Їхній новий вигляд додавав їм відчуття новизни і навіть трохи авантюризму. Елла підняла обличчя до сонця, усміхаючись: 

— Ось бачиш, трохи зусиль, і ми вже виглядаємо як мільйон! 

— Тільки якщо цей мільйон у вигляді монет, — засміялася Джеймі, але все одно відчувала себе впевненою. 

Вони вирішили змінити свої плани. Замість кафе вирушити до парку неподалік гуртожитку. Парк був справжньою оазою серед міської метушні: велика територія з деревами, озером і доглянутими алеями. Тут панувала атмосфера спокою та радості.
Це місце завжди здавалося чарівним, особливо у сонячний день. Дівчата йшли вулицею, і кожен їхній крок, здавалося, викликав зацікавлені погляди перехожих. 

— Подивися на того хлопця! — Елла хитнула головою в бік молодого чоловіка, який, забувши про телефон у руці, дивився на них. — Мабуть, думає, що побачив моделей із глянцю! 

Джеймі лише посміхнулася у відповідь, і ця впевненість відчувалася в її рухах.


— Ось побачиш, це місце ідеально підходить для нової версії нас, — усміхнулася Елла, поправляючи свою хвилясту зачіску. 

Пройшовши всього один квартал, опинилися у парку. Легкий вітерець хитав листя на деревах, пташки співали у кронах, а десь поблизу лунала мелодія вуличного музиканта. 

Джеймі озирнулася навколо: біля фонтанів гралися діти, молоді пари прогулювалися, тримаючись за руки, а по широких доріжках хтось вигулював собак. Сміх і розмови наповнювали повітря, додаючи й без того гарного настрою. 

— Як тут гарно, — Джеймі глибоко вдихнула. 

— Тільки не забувай про найважливіше, — підморгнула Елла. — У нас тепер розкішне життя, пам’ятаєш? Ходімо збирати захоплені погляди! 

І вони пішли. Кожен їхній крок був наповнений впевненістю, яку вони тільки відкривали для себе. Перехожі дійсно звертали увагу на двох дівчат: Джеймі у своїй легкій червоній сукні виглядала тендітно і жіночно, а Елла випромінювала енергію і стиль. 

Біля озера вони зупинилися, щоб трохи перепочити. Дівчата підійшли до води, де плавали качки, черепахи, а трохи далі — пара білосніжних лебедів. Елла витягнула телефон, щоб зробити кілька фото, але Джеймі зупинила її: 

— Просто насолоджуйся моментом. 

Елла здивовано знизала плечима, але прибрала телефон. 

— Ти права. Такий настрій треба не знімати, а проживати. 

Джеймі обережно пройшлася вздовж кам'яного, невеликого виступу, який нагадував невеличку алею, вдихаючи свіже повітря. Вона відчувала, як кожна клітина її тіла наповнюється спокоєм і радістю. Зараз не було ні проблем, ні сварок — тільки ця мить.
Згодом Елла таки не витримала і дістала телефон. 

— Джеймі, посміхнись! — гукнула Елла, тримаючи гаджет в руках. 

Джеймі крутилася і сміялася, коли Елла почала щось вигадувати, аби зловити найкращий кадр. 

— Ти точно майбутній фотограф! — пожартувала Джеймі, сідаючи поруч на лавці. 

— Ні, відчуваю коли треба сфотографувати прекрасне— підморгнула Елла. Трохи посидівши, насолоджуючись пейзажами, вони 
рушили далі і побачили, як на одному з майданчиків молоді художники малювали портрети. 

— Хочеш, щоб нас намалювали? — запитала Елла. 

— Навіть не знаю… Це ж довго? 

— А ми нікуди не поспішаємо! 

Художник, високий чоловік з м’якою усмішкою, запропонував їм сісти на лавку поруч із фонтаном. Джеймі та Елла позували, сміючись і жартуючи між собою. 

Коли портрет був готовий, вони обидві були в захваті. Малюнок вийшов дуже стильним: дві подруги, одна з хвилястим темним волоссям, інша — з сяючими зеленими очима, на тлі паркового пейзажу, а саме головне, що об'єднувало двох дівчат на картині, був однаковий вираз обличчя, повноцінне щастя. 

— Це навіть краще, ніж фото! — захоплено сказала Джеймі. 

— Це чудовий старт нашого нового життя, — додала Елла.



— Елла, — промовила Джеймі, — може, ми тут залишимося трохи довше? 

— Що за питання! Я вже мрію про ще одне коло навколо озера. 

Дівчата знову пішли навколо парку, розглядаючи людей, квіткові клумби й декоративні скульптури. 


Поки вони йшли, багато хто кидав на них погляди. Хтось усміхався, хтось, можливо, трохи заздрив їхній легкості й красі. Це давало Джеймі неймовірну впевненість. 

— Я ніби стала кимось іншим, — сказала вона Еллі, коли вони зупинилися біля одного з фонтанів. — Я ніколи не думала, що така маленька зміна може вплинути на мене. 

— Це не про зовнішність, — серйозно відповіла Елла. — Це про те, як ти почуваєшся всередині. 

Джеймі зупинилася, розглядаючи дітей, які кидали хліб качкам. У той момент вона зрозуміла, що всі ті проблеми, які здавалося, тягнуть її на дно, — це лише тимчасові труднощі. Вона може бути іншою, сильнішою.