Глава 2

Джеймі йшла вузькими вуличками, несучи в руках важку сумку з продуктами. Травневий вечір був теплим і запашним. Сміх дітей, запах свіжої кави та солодкого тіста з найближчої пекарні створювали ілюзію легкості, якої Джеймі так бракувало в житті. Вона пригадувала свій день, відчуваючи втому від чергової напруженої зміни в кафе.

Менеджерка Наталі, як завжди, була зла. Сьогодні вона чіплялася до всіх, ніби від цього залежала її кар’єра. Джеймі провела шість годин на ногах, обслуговуючи клієнтів, які здавалися незадоволеними всім на світі. Але, попри важкий день, ця тепла атмосфера на вулиці трохи підбадьорювала її.

Вона намагалася зосередитися на цьому теперішньому моменті, але сон, що переслідував її ще зранку, знову виник у свідомості. Цілувати того хлопця у сні було так природно, так правильно, що це почуття ніяк не хотіло зникати. Джеймі зупинилася біля вітрини маленького кафе, вдивляючись у своє відображення. Її золотаве волосся розсипалося хвилями по плечах, очі здавалися втомленими.

– Що зі мною не так? – прошепотіла вона собі під ніс, відчуваючи змішання провини й невдоволення.

Джеймі підійшла до дверей їхнього гуртожитку й, узявши себе в руки, відкрила їх.

---

Кімната була у звичному безладі. Ден сидів на дивані з трьома своїми друзями. У кутку горою лежали порожні упаковки від піци, кілька банок із-під Пепсі стояли на підлозі, зате улюблені кросівки Дена були охайно складені під ліжко, свої речі він любив і беріг. Його голос долинав через весь простір – він обговорював щось бурхливе зі своїм другом Майком.

– Привіт, малятко! Як зміна? – крикнув він, навіть не підводячи погляду.

– Нормально, – відповіла Джеймі, намагаючись уникнути роздратованого тону.

Вона поставила сумку на кухонний стіл, зітхнула і відчинила холодильник. Те, що вона побачила, її не здивувало, але засмутило. Вчорашні контейнери з їжею зникли. Вона наготувала на кілька днів: пасту, курячі нагетси, овочевий салат – все було поїдене.

Вона глибоко вдихнула, стримуючи хвилю обурення, і мовчки почала розкладати продукти.

Ден, як завжди, виглядав спокійно і безтурботно. Здавалося, що його нічого не турбувало. Джеймі знала, що він отримує гроші від матері, але цієї суми вистачало лише на найосновніше – оплату гуртожитку й деякі дрібниці. Решту витрат вона покривала сама: їхню їжу, побутові речі, навіть деколи одяг для нього.

Ден вирішив, що хоче бути бібліотекарем, і зараз навчався на другому курсі політехнічного університету штату Орегон. Але його запал тримався недовго: навчання захоплювало його лише в теорії. Ден міг цілими днями просиджувати за переглядом фільмів або спілкуватися зі своїми друзями, не докладаючи зусиль для пошуку роботи.

Джеймі закрила холодильник і обернулася до компанії. Її погляд ненавмисно затримався на Дені. Він був гарним, навіть чарівним, із тими довгими віями й безтурботною усмішкою. Але щось у ньому все частіше викликало в ній роздратування.

– Хлопці, ви довго тут ще? – вона намагалася говорити спокійно.

– Ні, вже йдемо, – відповів Ден, але його тон видавав, що він зовсім не поспішає.

Джеймі мовчки пройшла до ванної, зачинила двері й дозволила собі випустити глибокий зітхання. Вона більше не могла стримувати відчуття, що щось у їхніх стосунках пішло не так.

Її душа прагнула простоти й любові, а отримувала лише втому й роздратування.