Розділ 3.Закони написані кров'ю

Закони, написані кров’ю. Поселення вовків з’явилося зненацька.Еліра очікувала побачити хатини або намети, але перед нею відкрився інший світ: кам’яні будівлі, вбудовані просто в скелі, дерев’яні переходи між ними,вогнища, що горіли навіть під відкритим небом. Усе виглядало диким і водночас дивно впорядкованим.— Це… місто? — тихо запитала вона.— Ми називаємо це лігвом, — відповів Рейнар. — Тут діють наші закони. І вони старші за будь-які людські.На них дивилися. Звідусіль.Чоловіки й жінки з уважними, хижими поглядами. Дехто мав шрами, дехто — срібні прикраси з символами місяця. Еліра відчувала це шкірою: вона тут чужа. Але водночас — не зовсім.Вони зупинилися перед великою круглою залою без дверей. Усередині палав вогонь, а навколо нього стояли вовки — старші, сильніші, небезпечніші.Рада кланів, — промовив Рейнар. —Говори правду. Брехню вони відчують.Один із старійшин вийшов уперед. Його волосся було сиве, але постава — міцна а очі світилися жовтим світлом.— Людська дівчина, — сказав він низьким голосом. — Чому місяцьторкнувся тебе?Еліра стисла пальці.Я не знаю, — відповіла чесно. — Я не просила цього .У залі пронісся глухий шепіт.Місяць не питає, — втрутилась жінка зтемним волоссям. — Він обирає.Старійшина уважно подивився на Еліру.Є три закони, які ти мусиш знати,якщо твоя кров справді відгукнулась, — сказав він.Він підняв руку, і всі замовкли.Перший закон: обраний місяцем не зробить вибір сам.Другий закон: сила без контролю карається смертю.Третій закон… — він зробив паузу, — кров місяця ніколи не з’являється без причини.Еліра відчула, як у грудях знову запекло.Що таке “кров місяця”? — запитала вона.Тиша стала важкою.Рейнар повільно підійшов ближче.Це легенда, — сказав він. — Про істот, які не були ні людьми, ні вовками. Вони могли ходити між світами, відчувати правду і керувати силою місяця, а не підкорятися їй.Вони зникли, — різко додав інший вовк. — Бо були надто небезпечні.Старійшина нахилився до Еліри.тепер скажи нам, дівчино… — його погляд став гострим, — що сталося з твоєю матір’ю в ніч твого народження?Еліра різко вдихнула.Спогад, який вона роками ховала, виринув сам собою: крики, кров, срібне світло за вікном і слова, які вона тоді не зрозуміла.«Не дай їм забрати її… місяць прийде по своє…» Вона померла, — проше потіла Еліра. —У ніч повного місяця.Вогонь у залі тріснув.Тепер усе зрозуміло, — сказав старійшина. — Ти — спадщина, яку намагалися знищити.Що зі мною буде? — тихо запитала вона.Старійшина відповів без вагань:Або ти навчишся керувати силою…або вона знищить тебе. І нас разом із тобою .Місяць знову сходив над лісом.І цього разу Еліра знала — це лише початок.