Пролог

Київ. Пізня ніч. Місто світилося тисячами вогнів, але на околиці, біля старого складу, панувала майже повна темрява. 

Чоловік стояв біля великого вікна покинутого приміщення і мовчки дивився на ніч на місто. Його руки були схрещені на грудях. Світло від ліхтаря падало на його обличчя лише частково, залишаючи очі в тіні. 

-Ти впевнений, що хочеш це зробити?- тихо запитав один із чоловіків позаду. 

Чоловік біля вікна повільно усміхнувся . У цій усмішці не було нічого теплого. 

-Я чекав всього багато років.

Його голос був спокійним, але холодним. Він знову подивився на місто. Київ був великий. Шумний. Живий. І десь у цьому місці жив чоловік, якого він ненавидів більше за всіх. 

-Він усе ще думає ,що контролює це місто,- сказав хтось іззаду.

Чоловік тихо засміявся. 

-Нехай думає. 

Він відвернувся від вікна. Його очі на мить блиснули у темряві. 

-Максим Мороз...- тихо промовив він. Ім'я звучало майже як вирок. 

-Усі називають його Вороном . Королем цього міста. 

Він зробив кілька кроків по темному приміщенню. 

-Але навіть королі падають.

Його голос став тихішим. 

-І коли він впаде... Я заберу все, що належить йому. 

Один із чоловіків нервово ковтнув. 

-Навіть його людей? 

Чоловік усміхнувся ще холодніше. 

-Особливо його людей. 

Він зупинився. 

-А якщо знадобиться...

Його погляд став жорстким. 

-... я заберу навіть його серце. 

У темряві знову запала тиша. Десь далеко проїхала машина. А чоловік тихо прошепотів: 

-Гра тільки починається, Вороне. І цього разу....

                                               ти програєш.