Розділ 3

Ангеліна: 

Світ навколо мене наче зупинився. Співи біля багаття, сміх Каті, шум води — усе це раптом перетворилося на глухий, далекий шум. Єдине, що я відчувала — це міцні руки, які тримали мене за талію, і шалений стукіт власного серця, що готове було вистрибнути з грудей.

Я дивилася в очі свого викладача. Без своїх звичних суворих окулярів, у простій сорочці з підкоченими рукавами, Артур Сергійович виглядав зовсім інакше. Не було тієї холодної університетської маски. Його погляд був стурбованим, глибоким і... дуже теплим.

— Артур... Сергійович? — моє право на голос повернулося не одразу, а слова прозвучали як ледь чутний шепіт. — Що ви тут робите?

Він повільно, ніби неохоче, послабив хватку, але не випускав моєї руки, допомагаючи мені твердо стати на ноги. Його долоня була гарячою.

— Рятую своїх студентів від передчасного знайомства з річковими духами, Ангеліно, — у його голосі знову з'явилася знайома викладацька іронія, але очі все ще посміхалися. — Я ж казав вам учора, що духи води підступні. А ви вирішили перевірити це на практиці прямо перед заліком?

Я відчула, як мої щоки спалахнули червоним кольором, яскравішим за купальське багаття. Слава Богу, в темряві нічного Пруту цього не було видно. Я поспішно поправила свій вінок із кульбаб, який з'їхав мені на саме вухо.

— Я... ми просто... — я затнулася, озирнувшись на подругу.

Катя стояла поруч, прикриваючи рот долонькою, а в її очах танцювали такі бісики, що мені захотілося штовхнути її прямо в ту саму річку. Вона явно вже придумала в своїй голові цілий роман.

— Артур Сергійович, а ми тут у вінки граємо! — весело втрутилася Катя, зовсім не боячись викладача. — Я підговорила Гелю перевірити, чи працює купальська магія. І, здається, магія щойно спрацювала на всі сто! Вінок не встиг попливти, а рятівник уже тут.

— Катю! — шикнула я на неї, готовісінька провалитися крізь землю від сорому.

Артур Сергійович лише тихо хмикнув і підняв із трави свій шкіряний блокнот, який впустив, коли кинувся до мене.

— Магія тут ні до чого, Катерино, — спокійно відповів він, відтираючи обкладинку блокнота. — Лише звичайна фізика, мокра трава та чиясь необережність. Я перебуваю тут з науковою метою — фіксую фольклорні традиції Чернівеччини. Але, схоже, мені доведеться змінити тему дослідження на «Як вберегти студентів від травматизму під час канікул».

Він знову подивився на мене. Його погляд затримався на моєму вінку, а потім ковзнув по довгій білій сукні. Мені здалося, чи в його очах на мить майнуло справжнє захоплення?

— Ну що ж, дівчата, — продовжив Артур Сергійович, ховаючи блокнот до кишені. — Оскільки ви тут самі, а нічний луг і берег річки в таку ніч — місце не найнадійніше, я пропоную пройтися разом. Кажуть, далі по течії розпалюють головне вогнище. Ангеліно, обіцяю більше не питати вас про класифікацію міфічних істот до завтрашнього ранку. Ходімо?

Катя першою закивала головою, хапаючи мене під руку й підштовхуючи вперед, прямо слідом за викладачем. А я йшла, дивилася на його широкі плечі попереду і вперше в житті зловила себе на думці: можливо, в цій липневій ночі дійсно ховається якась таємнича сила, в яку я так уперто відмовлялася вірити...