Розділ 2

Натовп навколо гудів, сміявся та кружляв у якомусь шаленому, первісному танку. Тріск величезного купальського багаття піднімався високими іскрами прямо до липневого нічного неба, а повітря було наскрізь просякнуте пахощами полину, м'яти та вологої річкової трави.

Я стояв трохи осторонь, тримаючи в руках свій робочий блокнот і ручку. Як викладач фольклору та етнографії, я просто зобов'язаний був бути тут. Для мене це була виключно наукова експедиція — зафіксувати, як сучасна молодь відтворює прадавні обряди на березі Пруту. Я ніколи не вірив у містику. Магія, квітка папороті, русалки — усе це лише красиві метафори, які допомагали нашим предкам пояснювати невідоме. Навчання, логіка та наука — ось у що я вірив.

Я поправив окуляри і вже збирався зробити замітку про структуру купальських пісень, як раптом мій погляд перечепився за дві фігури біля самої води.

Там, біля густих заростей лози, стояли дві дівчини. В одній із них — галасливій та енергійній — я впізнав Катерину, студентку мого курсу. А от інша...

Моє серце чомусь зробило дивний, нетиповий для мого спокійного ритму стукіт.

Це була Ангеліна. Моя найскладніша студентка. Та сама дівчина, яка завтра мала прийти до мене на перездачу заліку. Зараз на ній була довга, невагома біла сукня, а на голові пишався величезний, щойно сплетений вінок із яскравих жовтих кульбаб, ромашок та якихось лугових трав. У світлі купальського вогню вона виглядала зовсім не так, як у затишній університетській аудиторії за купою підручників. Вона здавалася справжньою лісовою німфою, що випадково вийшла з туману.

Я помітив, як Катя змовницьки штовхнула її ліктем, щось весело нашіптуючи та вказуючи на темну гладь річки. Вони грали в купальські вінки. Катя сміялася, підбадьорюючи подругу, а Ангеліна помітно ніяковіла. По її обличчю було видно: вона, як і я, не надто вірить у ці дівочі ворожіння, але піддалася на вмовляння подруги.

— Ну ж бо, Гелю, сміливіше! Загадай бажання і пускай! — долетів до мене крізь тріск багаття дзвінкий голос Катерини.

Ангеліна обережно підійшла до самого краю берега. Земля там була вогкою й слизькою від річкової піни. Дівчина заплющила очі, на мить притисла вінок до серця, а потім нахилилася над водою, щоб опустити його на хвилі Пруту.

І в цей момент її тонка босоніжка поїхала по мокрій траві.

— Ой! — зойкнула вона, втрачаючи рівновагу й починаючи падати прямо в темну, глибоку воду річки. Катя навіть не встигла зреагувати, злякано сплеснувши в долоні.

Я не встиг нічого обдумати. Уся моя викладацька стриманість і професорська логіка випарувалися за одну секунду. Я просто кинув свій блокнот на траву і в кілька широких кроків опинився біля берега.

Моя рука міцно й упевнено перехопила її за талію, ривком притягуючи до себе і рятуючи від холодного нічного купання.

Ангеліна важко дихала, її пальці судомно вчепилися в рукав моєї сорочки. Вона повільно підняла голову, і її великі, налякані очі зустрілися з моїми. Вінок із кульбаб трохи зсунувся набік, а кілька золотавих пасом волосся прилипли до її щоки.

— Артур... Сергійович? — ледь чутно прошепотіла вона, застигши від шоку. Вона явно чекала побачити тут кого завгодно, тільки не свого суворого викладача.

— Ооооу... — тихо протягнула ззаду Катя, миттєво оцінивши ситуацію і хитро примруживши очі.

Я продовжував тримати Ангеліну, відчуваючи, як тремтить її рука під моїми пальцями. Туман із річки ставав дедалі густішим, огортаючи нас від усього іншого світу, і раптом мені здалося, що в цій купальській ночі таки є щось, що не піддається жодній науковій логіці...