Глава 1.Сон

Я обожнюю літні канікули адже під час них можна відпочити накупатися вдосталь неможливо — весь час хочеться ще і ще. На літніх канікулах можна грати в різні спортивні ігри: футбол, волейбол. Можна просто ходити та милуватися красою літа, як цвітуть дерева та квіти. Влітку багато людей весело проводять час.

Мені подобалося влітку гуляти парками та лісами, милуючись навколишньою рослинністю. Всі дерева навколо зелені, а під ними ростуть дикі квіти. Вони тільки починають цвісти. Літній відпочинок мені подобається і тому, що сонце встає рано і заходить пізно. Дні дуже довгі, а ночі теплі. Можна ввечері вийти на вулицю і помилуватися заходом сонця. Після того як сонце зайде, приємно посидіти або походити по вулиці, насолоджуючись теплим повітрям, послухати цвіркунів і помилуватися нічним зоряним небом.

Спочатку я відвідала свою бабусю, яка живе в Миргороді. Моя бабуся розумна, навіть зараз вона багато читає. Ми з нею гуляли, грали в настільні ігри, ходили на річку, їздили на велосипедах.Також кілька тижнів я провела з другою бабусею, яка живе у селі. У бабусі з дідусем є кури, гуси та кролі. Я допомагала їм на городі і з птахами. Бабуся навчила мене пекти пиріжки та ліпити вареники. У серпні ми з батьками поїхали у Карпати. Гори мені дуже сподобалися. Повернувшись додому після поїздки в гори, я почала готуватися до школи, адже цього року я закінчую її. Підготовка до школи приносила багато щасливих незабутніх хвилин.

Моя школа розташована в невеликому містечку. Вона має два поверхи та сучасний вигляд. У школі є багато просторих та світлих кабінетів, бібліотека, спортивний зал та їдальня. Наші вчителі завжди стараються створити позитивну та сприятливу атмосферу, зацікавити кожного учня. У школі часто відбуваються конкурси, змагання, свята, які допомагають нам згуртуватися та весело провести час. Наше шкільне подвір’я прикрашають зелені кущі та дерева. На цій зеленій зоні учні можуть грати під час перерви. У моїй школі досить затишно, і є все необхідне для навчання. У школі я знайшла багато друзів. Усе це є частиною мого життя. Принаймні так було останні 10 років.Поснідавши кожного ранку, я розчісую своє руде кучеряве волосся і прямую до школи. Мій шлях до школи починається з того, що з двору я потрапляю просто на проспект. Ліворуч, за довгою ажурною чавунною огорожею, піднімаються корпуси міської лікарні. Є там споруди ще довоєнної будови, а є й сучасні багатоповерхові зі збірного залізобетону. За лікарняним комплексом тягнеться тінистий парк; він здичавів, і здається, що його відлюдні куточки зберігають якісь таємниці. На протилежному боці – ряд житлових будинків, і в одному з них, у напівпідвальному приміщенні, розташувалося кафе “Сонце”.

Відразу за цим кафе я повертаю праворуч, і за якихось сто метрів починається шкільний двір. І так щоранку. Тим самим шляхом я й додому повертаюся. Після повернення додому я сідаю робити уроки, а потім іду гуляти з друзями. Усе як завжди — принаймні було до сьогоднішнього дня.Сьогодні я, як завжди, зібралася до школи, одяглася, розчесалася і попрямувала звичною дорогою до неї. Зранку мене охопило відчуття незрозумілої тривоги, та я списала це на вихідні, які пройшли досить бурхливо. Не звернувши великої уваги, я підійшла до свого класу, відкрила двері і сіла за парту. Тільки сівши, я помітила щось дивне: всі сьогодні були якісь похмурі і не такі балакучі, як зазвичай, принаймні мені так здалося. 

Не встигла я зрозуміти, що відбувається, як у клас зайшла вчителька і дала завдання. І так пройшов увесь день. Моє серце сьогодні відчувало дивну тривогу, але всі навколо казали мені, що я собі щось надумую, адже все як завжди. Навіть мої друзі, з якими я давно дружу, думають, що це я сьогодні якась дивна, а не вони. Я навіть не знаю, як це пояснити.

Повернувшись додому з відчуттям тривоги, я, як завжди, зробила уроки, трохи допомогла мамі по дому. Скажу чесно, навіть моя мама помітила, що я сьогодні більш ніж схвильована. Після цього я попрямувала до своєї кімнати, подивилася фільм і лягла спати. Вирішивши не гуляти з друзями, я списала це на втому. Закутавшись у своє тепле одіяло, я поклала голову на м'яку подушку, одягла навушники і заснула. 

Зазвичай мої сни дуже радісні. Коли вони страшні, я швидко прокидаюся. Але не сьогодні. Сьогодні я ніяк не могла прокинутися. Мені здалося, що в мене болить усе тіло, і я не можу рухатись, наче паралізована. Але в якусь мить мене відпустило, і я різко сіла на ліжку. У повній темряві й тиші я сиділа хвилин десять, поки до мене не дійшло, що треба хоча б світло увімкнути. Але я різко відкинула цю думку і лягла, притулившись до подушки. Так я пролежала ще хвилин п’ятнадцять, поки знову не почала засинати. Не знаю як, але я знову провалилася в сон і прокинулася вже зранку.

Відчуття тривоги посилилося, і я не розумію, що зі мною відбувається. І таке відчуття переслідує мене вже кілька тижнів. Я стала схвильована і дратівлива, почала менше спілкуватися з друзями. Вони перестали мене розуміти, а мама з татом узагалі не розуміють мене. Принаймні з татом у нас не такі погані стосунки, адже він поїхав у відрядження, і ми спілкуємось телефоном. Але з мамою все стало погано. Я стала замкнутою, моя тривога тільки посилилася, я перестала нормально їсти і спати, часто прокидаюсь посеред ночі через нічні кошмари.

Мама хвилюється за мене, думає, що я влізла в якусь погану компанію, тож записала мене на наступний тиждень до психолога.

Тиждень пройшов швидко, і ось уже сьогодні ми з мамою, замість того щоб кожна займалася своїми справами, ідемо до психолога. Після походу до психолога ми повернулися додому, поїли, випили теплого чаю, і я пішла відпочивати до своєї кімнати, а мама залишилася на кухні. До речі, вона говорила по телефону зі своєю подругою Марі, розповідала їй, що психолог сказав, що це підліткове і скоро пройде, що їй треба бути уважнішою до мене, і все буде добре — так буває.

Моя мама повірила словам психолога, трохи заспокоїлася і вирішила приділяти мені більше уваги.