Мене попереджали, що деякі історії починаються тихо — зі шепоту вітру чи випадкової зустрічі. Моя ж почалася з темряви, що заповзла у мою кімнату, у мої сни, у мою кров. Я думала, що втрачаю себе. Думала, що все закінчиться того самого тижня, коли нічний холод змішався з гарячкою, а кожен подих перетворювався на боротьбу. Я не знала, що мої кошмари були не просто грою свідомості. Не знала, що за стінами мого дому рухається світ, схований від людських очей. Світ, у якому отрута відьом і досі живе в тінях, де зграї стежать за своїми парами, а доля не питає, чи готові ти до правди. Тієї ночі, коли біль спалював мене зсередини, я була певна, що вмираю. Але смерть не прийшла. Замість неї прийшов він.
Холодні руки торкнулися мого чола, забираючи полум’я, яке розривало моє тіло. Я не бачила його обличчя — тільки відчувала, як хтось витягує мене з безодні. Я вважала, що це сон, марення, остання мить перед тим, як усе згасне. Але це був початок. Початок того життя, яке я навіть не могла уявити.
Бо саме тієї ночі все змінилося: минуле розірвалося навпіл, майбутнє перевернулося, а я — звичайна шістнадцятирічна дівчина — виявилася втягнутою в історію, що значно старіша за мене. Історію, у якій мене вже вибрали. У якій я вже належала.Мене врятували. Забрали. Принесли у чужий дім, який згодом мав стати моїм. Там на мене чекали незнайомі люди з очима, що бачили більше, ніж дозволяє людська природа. Там на мене чекав він — хлопець, чий погляд наче знав про мене все, хоча я не знала про нього нічого.
Я тоді ще не розуміла значення його дотиків, його голосу, його рішучості. Не розуміла слова “пара”, не знала ціну отрути, що текла в моїх жилах, і не здогадувалась, наскільки близько смерть торкнулась мого плеча.
З того тижня почалося моє друге життя. Життя, у якому кожен крок пов'язаний із древньою таємницею.Життя, у якому я не просто вижила — я стала частиною світу, який ніколи не відпустить мене назад.
Мене звати Тіна. І ця історія — про те, як одна отрута, одне спасіння і один вибір змінили все