Розділ 15. Шепіт на горизонті

Минув ще один рік, і Віра все більше розуміла: Ліс не просто був її домом і захисником, він став частиною її душі. Кожен її рух був синхронізований з його енергією, і навіть коли вона не думала про нього, Ліс був завжди поруч, шепочучи свої секрети у її свідомості.

З того часу, як Віра перемогла темні тіні в серці Лісу, він став тихішим, але не менш загадковим. Він ніби готувався до чогось великого. Її зв'язок з ним був міцним, і вона знала, що вона була не лише його вартовим, але й його голосом, його свідомістю. І водночас вона відчувала, що цілу купу таємниць Ліс все ще тримав під товстим покривом. Це не було просте місце для життя, це був світ, що мав свої приховані шари, і Віра була обрана для того, щоб зрозуміти їх усі.

Одного вечора, коли місяць висів над Лісом як мертвий око, вона почула те, чого не могла і уявити. Глухий шепіт, який давно став для неї звичним, раптом став іншим — динамічним, гучним, уривчастим. Це був голос, який не був її власним. І цього разу він говорив не ззовні, а зсередини.

"Ти ще не знайшла всіх відголосків цього світу, Віро", — шепотіло щось в її свідомості. "Є те, що ти не розумієш."

Віра зупинилася, відчуваючи, як її серце починає битися швидше. Щось змінилося в Лісі. Можливо, це було знову наближення старої темної сили. Можливо, навіть щось гірше.

Вона звернулася до Каменя на своїй грудях, який віддав їй силу і зв'язок із Лісом. Але він мовчав. Віра відчула, що йому не вистачало енергії — або не вистачало її самого бажання. Їй доведеться знайти нову стратегію, щоб зрозуміти цей шепіт, що все глибше заглиблювався в її душу.