Розділ 7. Відлуння минулого

Камінь був перед нею, і світ навколо змінився. Віра відчула, як в її душі розгортається велика зміна — ніби невидимі стежки, які вели її сюди, раптом стали яскраво видимими. Кожен її крок відтепер був частиною чогось більшого. Вона не могла цього пояснити, але відчувала, що Ліс уже не просто випробовує її — він обирає її, як свою частину, як свою захисницю.

Віра стояла біля Каменя, і потоки світла, що випромінювалися від нього, поступово набирали сили, формуючи навколо неї невидиме поле енергії. Вона зробила глибокий вдих, і її розум прояснився, відкриваючи перед нею картини минулого — картини, яких вона не пам'ятала.

І ось вони з’явилися. Темні силуети, що мерехтіли в тумані Лісу, були не просто духами або фігурами, а чимось набагато глибшим. Це були пам’яті. Віра зрозуміла: Ліс не просто зберігав магічні артефакти, він зберігав усе, що коли-небудь відбувалося на цій землі, і зараз він показує їй це.

Її очі заплющилися, і перед нею виникла картина: вона стояла на тому самому місці, де зараз стояла, але не одна. Поруч з нею стояв інший Камінь, більший і темніший, з якого виходили потоки темної енергії. В її руках був меч, який вона тримала як ритуальну зброю. Вона відчула, як її серце стиснулося від болю і відчуття, що цей образ був знайомий.

"Це я?" — прошепотіла вона.

"Ні, ти не єдина, хто прийшов сюди," — відповів тихий голос.

Віра здригнулася. Це був не її голос. Вона відкрила очі і побачила перед собою темну постать, яку вона могла впізнати тільки в пориві дивних спогадів. Це була жінка, але не просто жінка. Вона була частиною Лісу, його невід’ємною частиною, і в її очах Віра побачила те, що вона давно намагалася забути: свою попередню інкарнацію.

"Ти — це я, а я — це ти," — сказала темна постать. Вона була частиною тієї історії, яку Віра тільки почала розуміти. Віра могла бачити, як вона сама бореться за Камінь, за магічну силу Лісу, як вона, в іншому часі, намагалася скористатися його енергією на власну користь, порушуючи баланс.

"Що сталося? Чому я не пам’ятаю цього?" — запитала Віра.

"Тому що Ліс вибирає, хто має жити і хто має бути забутим. Ти була обрана, щоб захистити цю землю. Але колись, як і ти, я прагнула змінити баланс на свою користь," — темна постать зітхнула. "Ти ще не бачила все, що цей Камінь може дати. І поки ти не зрозумієш, чому ми обидві прийшли сюди, Ліс не дасть тобі спокою."

Раптом, як спалах блискавки, перед нею почали виникати сцени з минулого, події, які вона не могла зняти з пам'яті. Віра бачила себе, ще зовсім молодою, яка знайшла перший Камінь у старому лісі. Вона пам'ятала той момент — як усе було новим і незвіданим. Але те, що почалося як простий пошук, зрештою призвело до катастрофи.

"Магія Каменя не повинна використовуватися для особистих цілей," — сказала постать, як тінь, що стояла поруч з Вірою. "Я спробувала. І ось, що сталося."

Картина змінилася: величезні хмари темного диму, Ліс, що починає згнивати і втрачати свою магію, тіні, що заповнюють всі простори, і голоси, які кричать у темряві. Віра зрозуміла: Ліс не простить тих, хто спробує вкрасти його силу.

"Я зробила помилку," — прошепотіла вона. "Я намагалася використовувати Ліс для себе, для власних бажань."

Темна постать кивнула головою. "Ти не зможеш уникнути свого минулого, Віро. Але ти можеш виправити свої помилки."

Віра відчула, як на її серце лягає важка тінь. Вона була обрана, щоб змінити цей світ, але тепер вона знала, що відповідальність не тільки за відновлення Лісу, але і за те, щоб зупинити тінь, яка намагається знову проникнути в нього. Цей вибір тепер був її.