Розділ 4. Випробування відображень

Віра йшла далі, через все більше туманних і темних ділянок Лісу. Час від часу вона чула шепіт, наче невидимий голос намагався вплинути на її думки. Її шлях продовжував бути важким, і невідомість залишалася її постійним супутником.

Нарешті, вона потрапила на нове місце. Перед нею з’явилася величезна галявина, де дерева були покриті блискучими, срібними лініями, які виглядали як павутиння. Серед цього павутиння висіли дзеркала — великі, округлі, немов очі Лісу, в яких вона могла побачити своє відображення.

"Це друге випробування", — промовила вона тихо. Із дзеркал почали з’являтися образи. Віра побачила себе, але не такою, якою була. Вона була іншою — старшою, сильнішою, більш рішучою, але її очі були порожніми, немов вона вже втратила себе в пошуках.

"Хто ти?" — запитала вона своє відображення, але дзеркало не відповіло.

"Ти — це я, Віро", — почулося у відповідь.

Віра стисла кулаки, намагаючись зрозуміти, чому її відображення виглядає таким, наче воно хоче забрати її душу.

"Ти не справжня!" — вигукнула вона, і відображення розсипалося на тисячі тріскучих уламків.

Вона стояла на галявині, розуміючи, що Ліс дав їй ще одне важливе випробування — змусити її зіткнутися з її найбільшими страхами, з тими частинами себе, яких вона уникала.

Віра зробила крок вперед, відчуваючи, як її серце б’ється швидше, але тепер вона була готова. Це було не просто випробування Лісу. Це було її випробування. І вона мала пройти через нього.