Розділ 10

В темряві

Темрява. Крик і постріл. Запах крові просочується скрізь. Хто ж посміє забрати невинне життя? Одна дія, один чіткий постріл. І темна постать позаду. Він посміхається?.. Чи може він застигає від жаху скоєного злочину на очах людей? 

Грей розплющив очі, думки про останнє вбивство не покидали його голову. Чи залишалися в нього сумніви чи це дійсно їхній вбивця? Так. Проте їх стало куди менше, коли чоловік вирішив перевірити чи була ця дівчина ученицею того ж університету. Відкривши список студентів з групи 3.45B, він побачив дівчину, яка стояла поряд з Бобом по ліву сторону. Це була та ж сама Сінді. 
Стівенс важко зітхнув. 

— На який чорт йому здалися ці студенти? - Грей підвівся і пішов на кухню. 
Заваривши вже четверту каву, він знову сів на свій зручний диван.  Він згадав, що пообіцяв навідатися до Сабіни. Поглянувши на годинник, Грей знову підвівся, залишив свою каву на столику. Він залишив корм для своїх нових улюбленців і взявши пальто вийшов з квартири. 
____________________
 

Дорога до лікарні не зайняла багато часу. Припаркувавши машину, Стівенс рушив до входу. На рецепції він дізнався де знаходиться Сабіна і показавши значок його провели до її палати. Спершу ніж зайти, Грей легко постукав у двері, коли почув коротке: « Заходьте » , ввійшов до середини. 

— Привіт. Як ти? - Спитав це не тільки заради ввічливості, а й тому, що дійсно переживав за неї. 

— Привіт. Що ж, ходити можу. На щастя пуля не ввійшла в ногу дуже глибоко і її змогли легко дістати. - Вона ніжно посміхнулася. - Маю незаплановану відпустку. 

Грей теж посміхнувся. Побачивши, що дівчина справді в нормі він трохи розслабився. 
 

— В тебе була не погана така кровотеча. 
Сабіна пожала плечима.

— Лікарі кажуть мені пощастило. Нічого важливого не зачепило, а кровотеча була не значна. 
— Дивно правда?-  Грей понизив голос. - Він з немалої відстані попав прямо в голову дівчині, яка бігла, тим самим одразу вбивши її. Це показує, що зі стрільбою в нього немає проблем. А тобі попав в ногу і то промахнувся, якщо врахувати минулий постріл. Тобто я не хочу сказати, що він мав вбити і тебе, але не вийшло.  Просто, якщо йому було важливо, щоб жертва не розповіла про нього. Очевидно вона бачила його зблизька і можливо чула його голос. То чому він залишив тебе?

Сабіна здивовано дивилася на нього. 

— Пробач, думки в голос. Давай краще ти розкажеш, як все було. 

Дівчина здригнулась. Спогади, які застали її зненацька, заставили поглинути в себе, в той самий вечір, відчути ще раз дикий страх, а за ним і пекучий біль. 
Грей поклав їй руку на плече. Вона навіть не помітила, як він опинився поруч. Його рука була важкою. І на худому плечі виглядала доволі великою, проте цей жест заспокоїв. Від нього йшло тепло. 

— Знаю, таке не хочеться згадувати, але ти єдина хто бачив його і залишилась живою. Мені потрібна твоя допомога, розумієш?

— Так, я розумію. - Зітхнувши, дівчина розповіла все, що було того вечора. Про те, як вона закінчила свою зміну, як відправилась з Маргарет додому, а тоді згадала, що не зайшла по дорозі в магазин і не купила те що було потрібно. Як верталась стежкою поміж будинків додому, а тоді… 

Дівчина затнулась, наче хтось різко перекрив їй доступ до повітря. Грей, який сидів поруч, підсунувся ближче і обережно обійняв Сабіну, даючи впертись їй чолом в його плече. 

— Думаю мені вистачить цієї інформації, дякую, що поділилася. - Другою рукою він погладив її по голові, проводячи долонею по мʼякому волоссю.  

Сабіна відсторонилася і поглянула на чоловіка. Її очі злегка почервоніли.  Грей також не відводив погляд, щось не відпускало його. Йому так кортіло покрити її пухлі губи своїми. Відчути, яка вона? Серце пришвидшує ритм, а дихання збивається, але дівчина наважується порушити тишу першою.

— Чому ти так поводишся зі мною? - Вона це прошепотіла, майже нечутно. Можливо Грей і не мав цього чути? 
Проте ніхто так і не відводив погляд.

— Щось не так? - Стівенс з тривогою теж прошепотів. 

Сабіна простягнула до нього руку і торкнулась обличчя. Провела по щетині, яка покрила його щоки і підборіддя. 

— Ти наче не справжній. Такий милий і добрий до мене. Чому? Ти ж не знаєш мене достатньо. 

Грей посміхнувся. Торкнувся руки дівчини, яка досі була на його обличчі. І легко відвів її. 

— Ти права. Я не знаю тебе достатньо добре.  

Обоє знову дивилися один на одного не впевнені, що їм варто робити. В цей момент зайшла медсестра. Грей наче обпечений відсунувся від Сабіни. Медсестра помітила цей різкий рух, проте вирішила нічого не казати. 

— Перепрошую, містер Стівенс, але час візиту закінчився. Міс Гарнер зараз знову робитимуть перевʼязку, тому попрошу вас покинути палату. 

_________________

— Чорт, Стівенс, що ти робиш? - Грей зупинився поряд з машиною. Дістав пачку сигарет, він запалив одну і вдихнув ядучий дим, після чого одразу закашлявся. - Чорт. 
Він знову згадав цей момент. Те, як близько була дівчина. Її почервонілі очі від сліз, той погляд який благав не покидати її.  І губи, які так заманюють в поцілунок.

Грей зітхнув і посміхнувся. 

— І про що це я думаю? - Він поглянув на третій поверх лікарні де знаходиться палата Сабіни. 

Кинувши недопалок, він наступив на нього, щоб потушити, а тоді сів в машину і поїхав до відділку. 
________________

До палати постукали, а тоді з-за дверей показалась Маргарет. 

— Хей, як ти? - В руках в неї був пакет з апельсинами. 

Сабіна посміхнулась побачивши подругу, проте її думки не покидав Грей. Його глибокі сірі очі, погляд яких блукав її обличчям. Вона бачила, як він дивився на її губи і здавалося ось-ось поцілує. Якби не ця медсестра. 
Потік думок перервала подруга.

— Все гаразд? Чому мовчиш? - Маргарет поклала апельсини на стіл і сіла поряд. На місце де всього пів години тому сидів Грей.