Розділ 4

Крадькома до небезпек

Сабіна зайшла в заклад і застала Маргарет зі слізьми на очах. Мовчки вона сіла поруч і приобняла її за плечі. Погладжувала рукою по спині, ніжно торкалася неслухняних прядок волосся. Сльози душили її і саму, але їхню мовчанку перервав дзвінок на робочий телефон. Сабіна підвелася і підійшла до барної стійки. На екрані висвітилось ім'я власниці. Вона лише важко видихнула і підняла слухавку.

— Добрий ранок, - дівчина не приховувала свого настрою.

— Доброго. Сабіна, що з голосом? - голос жінки став тривожним.

— Думаю нам варто відмінити або перенести бенкет.

— Що?! Сабіна ти з глузду з'їхала?! - в голосі чувся переляк і злість.

Дівчина взяла в руки ручку і на клаптику бумаги почала щось малювати. Спершу прості лінії. Сльози знову почали находити на ітак мокрі очі. Вона шмигнула носом.

— Скажи мені, що сталось? Чому ти не можеш провести бенкет сьогодні? 

На листку почав вимальовуватися малюнок.

— Справа в тому, що наш робітник Боб Гудман.. - ком в горлі не дав вимовити останні слова. 

— Що з ним? - В голосі жінки чулось нерозуміння.

На листку з'явився круг, за ним паличка, ще і ще. Рука спритно і легко вимальовувала образ чоловічка. За ним з'явився ще один, прямо по заду. Сабіна застигла і лише голос власниці видьорнув її з думок.

— Сабіна! Будь ласка не мовчи, - голос її тремтів, жінка не на жарт перелякалася.

— Він мертвий, - прошепотіла дівчина, - Боб помер.

Запала мертва тиша. Сабіна продовжувала щось вимальовувати на листку. Вона поглянула на малюнок, жах проступив на її обличчі і вона, помнувши бумагу, викинула її в смітник.

— Як це помер?.. - власниця теж перейшла на шепіт.

Дівчина важко видихнула і переклала телефон в іншу руку.

— Його вбили цієї ночі. До нас приїжав детектив, сказав лиш, що Боба вбили. - голос її звучав монотонно і без жодних емоцій. - Ми можемо закрити сьогодні заклад? Ніхто не зможе нормально працювати сьогодні і тим більше провести бенкет.

Жінка дала ствердну відповідь і пообіцяла розібратися з бенкетом. Сабіна поклала слухавку. Поглянула на Маргарет, яка вже теж заспокоїлась і сиділа втупившись поглядом на стіл. Наче могла там розгледіти відповіді на свої запитання. Вона акуратно підійшла і поклала руку їй на плече.

— Пішли, сьогодні ми закриті, - легенько постукавши по плечу долонею Сабіна відійшла.

Вона взяла свою сумку. Дістала ключ від закладу і чекаючи подругу стала біля виходу. Маргарет підійшла до кавової машини і вимкнула її, перевіривши чи все вимкнуто і поставивши сигналізацію, вони вийшли на двір. Сабіна закрила двері, сигналка засвітилась червоним вогником, який було важко розгледіти через денне світло. Дівчина витягла з сумки пачку з сигаретами і зажигалку.

— Можна цигарку? - голос Маргарет прозвучав тихо і не зовсім впевнено.

— Ти ж наче кидала це діло. - Сабіна здивовано поглянула на неї, але простягнула одну.

— Дякую. - Маргарет взяла запальничку.

Запах тютюну розійшовся, Маргарет спершу закашлялась, але вирівняши дихання продовжила палити вдихаючи і видихаючи дим. Сабіна посміхнулась і подруга здивовано поглянула на неї.

— Видно, що давно ти не курила.

Маргарет лише пожала плечима. Докуривши вони пішли на парковку і сіли в машину.

— Що будеш робити? - Сабіна намагалась говорити спокійно.

— Не знаю, а що? 

— Поїхали до мене, - дівчина поглянула на подругу, - відволічемось. Бо, не знаю як ти, я одна бути зараз не хочу.

Маргарет поглянула на подругу.

— Добре, - дівчина відкрила віконце і вітер роздував пасма її волосся.

Сабіна підкрутила музику, щоб заглушити думки, а тоді різко звернула з дороги і поїхала в іншому напрямку. Маргарет здивовано поглянула на подругу.

— Спершу мені треба вирішити одну проблемку

_________________________

Грей сидів в кабінеті. Він знав, що мав продовжувати розслідування, але за що чіпатися? Жодних слідів, жодних зачіпок, жодних свідків. Чоловік поглянув на фото хлопця. Він усміхався, поруч в його обіймах стояла молода дівчина. Задумавшись він почав розглядати її. Світле довге волосся, голубі очі, тонкі губи які розпливались в посмішці. Вона міцно притулялась до Боба, обіймаючи його.

 Потім він перевів погляд на фото вже мертвого хлопця. Тіло покрите порізами і опіками. Грей почав приглядатися. Очі відкриті і в них виднівся жах. На руках і обличчі опіки. Поріз на животі, який розрізав футболку. Біля тіля кров, проте занапто багато, як для простих порізів.

— Щоб випустити так багато крові потрібно перерізати артерію, - чоловік почав бубніти собі під ніс.

Витягнувши фото з папки він почав розглядати її ближче і помітив цікаву деталь. На шиї виднілась глибока царапина в вигляді хрестика чи то ікса, зрозуміти було складно. Але одне було зрозуміло: лезо, яким зробили цей слід, було добре розігріте. На фото де ближче була сфоткана шия виднілись сліди від опіку.

— Цікаво...

Грей поклав фото назад до папки. Відкинувся на спинку крісла і завів руки за голову. Думки мучили його. Для чого комусь знадобилось залишати такий слід?  Легше просто перерізати шию. Чи це могло щось означати?

В справі також була зазначенна адреса за якою проживав Боб зі своєю дівчиною. Ймовірно вона ще була там, тому вирішивши не тратити час, Грей підвівся, взяв папку, свій піджак і рушив до виходу.

____________________

Грей Їхав дорогою повністю занурившись в свої думки аж поки з них його не витягнув звук сповіщення. На екрані висвітився номер з позначкою "невідомий". Трохи посумнівавшись чоловік все-таки відкрив повідомлення і після цього напруга спала. 

"Доброго дня! Це Сабіна, дівчина якій ви поцарапали машину. Я їздила на ремонт і все це обійшлось мені в півтори тисячі. Тому ось вам чек і моя карта".

До повідомлення було прикріплене фото чеку, а ще нижче окремим повідомленням дівчина скинула номер карти. Грей посміхнувся, скопіював номер і через програму одразу перекинув їй кошти.