Розділ 3

В пошуках правди

Сонце почало припікати. Грей повністю відчинив вікно і через швидкість вітер добре обдував обличчя. Музика грала в машині і чоловік під ритм вистукував пальцями по рулю. 

Навігатор вів його в невеличку вуличку і, повністю його слухаючи, Грей повернув туди. Це був житловий комплекс, неподалік дитячий майданчик, ще декілька магазинів і то саме кафе, яке було зазначене в папці. Грей припаркувався на парковці поруч з сірою машиною. Виходячи, не розрахувавши сили, чоловік відчинив двері і зачіпив сусідні. На сірій машині показалась царапина.

— Трясця, - Грей вийшовши з машини зачинив двері. Приглянувся до царапини, провів пальцями, - наче не глибока. 

В цей момент він почув дзвінкий жіночий голос позаду себе.

— Ей! Що ви там робите?!

Оглянувшись він побачив молоду дівчину. Вона підходила до нього тримаючи в руках сигарету. Акуратно заправлена біла сорочка, волося зібране в довгий хвіст. Худа і доволі висока , вона впевнено і не дуже дружелюбно, твердою ходою приближалася.

— Прошу пробачення я випадково зачіпив дверцята вашої машини, - Грей зніяковіло підвівся і дівчина була вже поруч.

Вона незадоволено поглянула на дверцята своєї машини.

— Чорт, - дівчина провела пальцями по царапині, - здається не глибока.

Чоловік поглянув на її руки, білосніжна шкіра, тонкі пальці з акуратним манікюром. Коли вона була поруч він почув солодкі нотки її парфумів.

— Я оплачу ремонт, - Грей почухав затилок, - все ж таки це моя винна.

Дівчина підвелась і поглянула йому в очі, хоча всервіно була нижчою за чоловіка.

— Звичайно, що заплатите, - голос в неї був роздратований.

Грей поглянув їй за спину і побачив кафе до якого саме прямував. Він знову поглянув на роздратовану дівчину, яка так і тримала цигарку не запаленою.

— Підкурити? - Він показав запальничку.

Дівчина здивовано поглянула на нього, але піднесла сигарету. Чоловік підніс запальничку і запалив її. Почувся запах тютюну.

— Дякую.

Грей лише кивнув.

— Я залишу вам свій номер, скинете номер карти і скільки буде потрібно на ремонт, я просто переведу вам кошти.

— Гаразд, мені все підходить, - вона взяла телефон і відкрила записну книгу, - прошу введіть свій номер.

Чоловік мовчки взяв телефон і зробивши, так як сказала дівчина, віддав телефон.

— Як вас звати? - Вона дивилась в телефон.

— Грей Стівенс.

— Сабіна Гарнер, - вона показала пальцем на бейджик.

Детектив кивнув і коли дівчина вже зібралася йти він зупинив її.

— Міс Гарнер ви працюєте в цьому закладі? - Він кивнув головою в сторону кафе.

— Так, я адміністратор, - вона здивовано поглянула на нього, - ви щось хотіли?

Чоловік дістав документи з карману піджака, показав їх дівчині.

— Я приватний детектив, співпрацюю з ФБР, - Грей сховав документи. - У вас працював Боб Гудман.

Сабіна здивовано дивилася на нього.

—   Чому це працював? - Голос її затремтів, - він повинен сьогодні вийти на зміну.

Грей важко видихнув. Він не любив першим повідомляти такі новини, бачити біль в очах людей, коли кожен просив в нього сказати, що це лише жарт. Бачити ті сльози і розбиті серця.

— Мені шкода, але вашого колегу цієї ночі було вбито, - чоловік не знав як поводити себе в таких ситуаціях. 

В Сабіни підкосилися ноги і Грей підхопив її, щоб дівчина не рухнула на землю. Він відчув як її тіло затремтіло, а з рук вилитіла цигарка.

— Як? Як це вбито? - голос її тремтів, на очі виступили сльози. - Це неможливо. Ви.. ви впевнені?

Грей відпустив її, дівчина ледь трималася на ногах. Вона старалася глибоко дихати аби не випустити сльози. 

Чоловік знову поклав їй руку на плече.

— Мені справді шкода, але я ще мушу поставити вам і іншим працівникам декілька запитань. - Грей прибрав руку, - могли б ми зайти в середину?

Стримати сльози таки не вдалось, вони повільно стікали по щоках. Намоклі вії залишали сліди від туші. Нічого не відповівши, дівчина лиш рушила до кафе. Грей мовчки пішов слідом.

Зайшовши в середину їх зустріла Маргарет. Вона широко посміхнулась і дзвінким голосом привіталася, але усмішка одразу злетіла з обличчя побачивши заплакані очі подруги.

— Сабі, що сталось? - дівчина схвильовано підійшла і приобняла її, вдивляючись в обличчя. - Чому ти плачеш?

Маргарет сердито поглянула на Грея і впевнено підійшла ближче до нього.

— Що ви їй сказали? - дівчина схрестила руки на грудях.

Чоловік знову дістав свої документи.

— Грей Стівенс, приватний детектив. Приїхав сюди для розслідування однієї справи. 

Маргарет здивовано поглянула на нього. 

— Яка ще справа? - Маргарет поглянула на Сабіну, яка сіла за столик і руками прикрила обличчя. - Що ви збираєтесь тут розслідувати?

Чоловік знову важко видихнув. 

— Ваш колега Боб Гудман був знайдений мертвим цієї ночі на вулиці Янського, і мені доручили розслідування його смерті. 

Маргарет сіла поруч з Сабіною. Вона шоковано дивилася на детектива наче не розуміла що їй щойно сказали. Лише тиха і спокійна музика розривала гнітючу тишу. Кухня ще не працювала, тому і інших робітників ще не було.

— Сабі це правда? - голос дівчини тремтів, - скажи що це не так Сабі.

— Я розумію вам складно, але я мушу задати вам декілька питань.

Маргарет роздратовано поглянула на чоловіка. Вона підвелася. Сльози бриніли на очах і тілом проходив тремор.

— Ви з'являєтесь тут ні звідки. Заявляєте, що наш друг помер і ось так просто хочете завалити нас запитаннями? Ви хоч крихту співчуття маєте?

Грей неочікував такого нападу. Він схрестив руки на грудях. Проте не встиг він відповісти як Сабіна втрутилася в розмову.

— Маргарет цей чоловік всього лише виконує свою роботу, - вона поглянула на нього. - Йому не обов'язково нас розраджувати і потішати.

Вона підвелася. Сльози так і норовили вийти але дівчина стримувала себе всіма силами. Поправила прядки волосся за вуха, які вилетіли.