Я боюся темноти.
Нічні жахи: й ти не ти –
Біжиш кудись, але куди?
В пітьму? Чи не туди?
Думки й примари - все змішалось.
Прав чи ні – уже не знаюсь.
Біжу все далі? Чи стою на місці?
З кимось я? Чи наодинці?
Я не знаю. Я НЕ ЗНАЮ!
Най закінчиться це все, благаю!
Мені страшно, мені прикро!
Чи закінчиться це скоро?
Що ж зробив в житті таке?
Що відчуття тепер палке –
З'їдає, пожирає, кістки перебирає.
Я боюся темноти.
Що мені тепер робити?
Хтось тут є? Чи я один?
Потвора то? Чи то диван?
Сльози ллються по щоці.
Чи то чиїсь холодні пальці?
Стоп! А хто стоїть мене позаду?
Чи я вже зовсім з'їхав з глузду?
Ні, не може бути! То фантазія пилка!
Так! Саме так! Всього уява це така!
Все нормально, все спокійно.
Давай відкрию, краще, я вікно.
Крок, ось другий – дихай рівно.
Я не боюсь, мені не страшно.
Не нервуйся, не тремти. О, Боже!
Я боюся темноти.
Це як свідомість утопити:
У відчаї, у трусості своїй.
У правді болісній – гіркій.
Хоч ні: не в правді. У брехні.
Я брешу собі у кожні дні.
Хіба я темноти боюся?
Хіба із нею я борюся?
Думки мої мене катують,
Вони мене весь час дратують.
Жити не дають. І заважають –
Все в голові перевертають.
Ненависть та злість, страх, зневіра:
Ті чудовиська – то їх натура,
І вони мене лякають. Я сам себе боюся.
12.01.2026
Відредаговано: 04.04.2026