Він прийшов попередити

— Чекати до твого сімнадцятого дня народження вже не збираються.

Канна мовчала.

За вікном знову спалахнула блискавка, на мить освітивши кімнату.

І в тому короткому світлі вона побачила щось за склом.

Постать.

Вона стояла біля воріт.

Цього разу ближче.

Канна мимоволі зробила крок назад.

— Дідусю…

Сю Лун одразу закрив штори.

— Не дивись.

— Але хто це?

— Той, кого ми не повинні були зустріти сьогодні.

Юкі підійшов до вікна.

— Якщо він уже тут, ховатися немає сенсу.

Сю Лун повернувся до нього.

— Ти не розумієш.

— Тоді поясніть.

Сю Лун стиснув браслет.

— Рейкі не просто зник.

Канна завмерла.

— Що ти хочеш сказати?

Сю Лун важко зітхнув.

— Того дня біля мосту він намагався зробити те, чого не мав робити.

— Що саме?

— Він хотів зламати знак.

Юкі нахмурився.

— Навіщо?

— Щоб Канна більше ніколи не могла повернутися до цього місця.

Канна дивилася на нього.

— Він хотів мене захистити?

Сю Лун опустив очі.

— Спочатку — так.

— А потім?

Він не відповів.

Цього разу відповідь прийшла ззовні.

Тихий стукіт у двері.

Раз.

Пауза.

Ще раз.

Канна відчула, як знак на її зап'ясті нагрівся.

— Він тут.

Юкі став перед нею.

Сю Лун підійшов до дверей, але не відкрив.

— Хто ти?

За дверима кілька секунд було тихо.

Потім почувся голос.

Спокійний.

Майже знайомий.

— Ти й так знаєш.

Канна заплющила очі.

І в ту ж мить пам'ять повернулася.

Ліс.

Міст.

Дощ.

Рейкі стоїть перед нею.

Він тримає її за руку.

— Канно, ти повинна піти.

— А ти?

— Я залишуся.

— Чому?

Він дивиться на її знак.

— Бо якщо я піду з тобою, вони знайдуть тебе.

Спогад обривається.

Канна розплющила очі.

— Він…

Вона ледве вимовила:

— Він справді намагався мене врятувати.

Сю Лун подивився на неї.

— Так.

— Тоді чому він зараз тут?

За дверима знову пролунав голос:

— Бо ти згадала мене.

Канна завмерла.

Юкі подивився на Сю Луна.

— Не відкривайте.

Але Канна вже дивилася на двері.

— Я хочу його побачити.

— Канно, ні.

— Я повинна знати, що з ним сталося.

Сю Лун довго дивився на неї.

Потім повільно відійшов від дверей.

— Тоді не підходь до нього.

Канна зробила крок.

Юкі тихо сказав:

— Я буду поруч.

Сю Лун відкрив двері.

На ґанку стояв хлопець.

Темне волосся.

Бліде обличчя.

Мокра куртка.

І той самий знак на зап'ясті.

Канна дивилася на нього.

Цього разу сумнівів не було.

— Рейкі…

Він подивився на неї.

На його обличчі не було усмішки.

Лише втома.

— Ти нарешті згадала.

Канна хотіла підійти ближче.

Але Сю Лун зупинив її.

— Не треба.

Рейкі перевів погляд на Сю Луна.

— Ви все ще її захищаєте.

— І буду.

Рейкі мовчав.

Потім подивився на Канну.

— Я прийшов не за тобою.

Канна здивовано запитала:

— Тоді навіщо?

Він опустив погляд.

— Щоб попередити тебе.

— Про що?

Рейкі зробив паузу.

— Коли тобі виповниться сімнадцять, знак завершить те, що почалося багато років тому.

Канна відчула холод.

— Що саме завершить?

Рейкі подивився їй просто в очі.

— Тебе.

Юкі різко ступив уперед.

— Що це означає?

Рейкі не відповів.

Він дивився тільки на Канну.

— Якщо нічого не зміниться до твого дня народження, ти не переживеш ту ніч.

У кімнаті стало абсолютно тихо.

Канна зблідла.

— Ти знав?

— Так.

— І тому повернувся?

Рейкі кивнув.

— Але я запізнився.

Канна похитала головою.

— Ні. Ти можеш допомогти мені.

Рейкі мовчав.

— Правда?

Він відвів погляд.

— Саме тому я й прийшов.

І вперше за весь вечір у голосі Сю Луна з'явився справжній страх.

— Канно, відійди від нього.

Вона не зрозуміла чому.

А потім помітила, що знак на зап'ясті Рейкі почав світитися.

Так само, як її власний.

Рейкі подивився на нього.

— Вони вже активували другий.

— Хто? — запитав Юкі.

Рейкі підняв очі.

— Ті, хто хочуть, щоб Канна не дожила до сімнадцяти.

Він зробив крок назад.

— І якщо ми хочемо зупинити це…

Раптом його погляд змінився.

Він подивився кудись за спину Канни.

— …нам потрібно знайти старий міст до світанку.

Канна обернулася.

У темному коридорі нікого не було.

А коли вона знову подивилася на Рейкі, його вже не було.

На ґанку залишилася лише маленька срібляста підвіска.

Така сама, як у Канни.

А поруч лежав клаптик паперу.

Канна підняла його.

На ньому було написано:

«Не довіряй тому, хто першим скаже, що хоче тебе врятувати.»