Спогад, захований у дощі

Наступного ранку Канна прокинулася від сонячного світла.

Воно пробивалося крізь штори й тонкими смугами лежало на підлозі.

Канна повільно розплющила очі.

Кілька секунд вона просто дивилася в стелю.

Потім згадала.

Дім.

Мама.

Друзі.

Свято.

Фотографії.

Торт.

Вона усміхнулася.

На кріслі біля ліжка лежала її нова м'яка іграшка, яку подарував Кей.

На столі стояла фотографія з учорашнього вечора.

Канна взяла її в руки.

Усі виглядали такими щасливими.

— Це був хороший день…

Вона поставила фотографію назад.

І саме тоді у двері постукали.

— Канно?

— Заходь.

Двері відчинилися.

На порозі стояла Сю Ан.

— Доброго ранку.

— Доброго.

— Як спалося?

Канна на секунду замислилася.

— Добре.

— Нічого дивного не снилося?

Канна завмерла.

Перед очима на мить промайнув ліс.

Мокрі дерева.

Дощ.

Чиясь рука.

Вона швидко кліпнула.

— Ні.

Сю Ан усміхнулася.

— Тоді добре.

— А що?

— Я приготувала сніданок.

Канна одразу оживилася.

— Що?

— Твої улюблені млинці.

— Мамо!

Канна швидко встала з ліжка.

Сю Ан засміялася.

— Ось тепер я бачу, що ти точно одужала.

— Я просто скучила за твоїми млинцями.

— Звичайно.

Після сніданку Канна повернулася до кімнати.

Вона навіть не встигла переодягнутися, як телефон завібрував.

Повідомлення від Лі:

«Ти прокинулася?»

Канна відповіла:

«Так »

Майже одразу:

«Тоді збирайся.»

Канна насупилася.

«Куди?»

Відповідь прийшла через кілька секунд.

«Сюрприз №2.»

Канна засміялася.

«Ви серйозно?»

«Так.»

Потім написав Юн:

«О 12:00 будь готова.»

А ще через хвилину Юкі:

«І не питай, куди ми йдемо.»

Канна подивилася на телефон.

— Що вони задумали?..

Вона навіть не помітила, як усміхнулася.

О дванадцятій біля будинку зупинилася машина.

Канна вийшла на ґанок.

Біля машини стояли Юкі, Юн, Лі та Кей.

Айтани поки не було.

Лі махнула рукою.

— Канно!

— Я йду!

Сю Ан вийшла слідом.

— Не затримуйтеся надовго.

— Не хвилюйтеся, — сказав Юкі. — Ми повернемо її цілою.

Канна засміялася.

— Наче я маленька.

— Після того, як ти провела стільки часу в лікарні, ми маємо право трохи переживати.

Сю Ан подивилася на доньку.

— Якщо втомишся — одразу кажи.

— Добре.

— І не перенапружуйся.

— Добре.

— І…

— Мамо.

Сю Ан усміхнулася.

— Добре. Іди.

Канна обійняла її.

— Я скоро повернуся.

— Чекатиму.

— Отже, — сказала Канна, коли вони вже їхали, — куди ми їдемо?

Лі одразу відповіла:

— Нікуди.

— Лі.

— Що?

— Я знаю тебе достатньо добре.

— І?

— Ти щось задумала.

Лі засміялася.

— Можливо.

Юн сидів попереду.

— Не видавай секрет.

— Я нічого не видаю.

Кей подивився на Канну.

— Просто насолоджуйся днем.

Канна усміхнулася.

Вона відкинулася на сидіння.

За вікном пропливали знайомі вулиці.

Сьогодні місто здавалося особливо красивим.

Яскраве сонце.

Легкий вітер.

Люди гуляли вулицями.

Десь грала музика.

Канна опустила вікно.

Вітер торкнувся її волосся.

Вона заплющила очі.

І вперше за довгий час просто насолоджувалася моментом.

Їх привезли до невеликого парку.

Канна вийшла з машини.

— Ми тут?

— Так, — сказала Лі.

— І що будемо робити?

Юн дістав із багажника великий кошик.

— Пікнік.

Канна здивовано подивилася на нього.

— Ви влаштували пікнік?

— А чому ні?

На галявині вже лежала велика ковдра.

Поруч стояв кошик із їжею.

Фрукти.

Сендвічі.

Печиво.

Сік.

І навіть маленькі тістечка.

Канна сіла на ковдру.

— Ви знову все це зробили?

— Звичайно, — сказала Лі.

— У вас занадто багато вільного часу.

— Ми витратили його на тебе.

Канна усміхнулася.

— Тоді я не скаржусь.

Перші години пройшли неймовірно легко.

Вони говорили про школу.

Про смішні випадки.

Про вчителів.

Про контрольні.

Про те, хто з них найгірше готується до уроків.

Кей категорично заявив:

— Я нормально вчуся.

Юн подивився на нього.

— Ти минулого місяця забув, що у нас контрольна.

— Я був зайнятий.

— Чим?

Кей задумався.

— Не пам'ятаю.

Усі засміялися.

Канна сміялася так сильно, що навіть схопилася за живіт.

Лі одразу занепокоїлася.

— Ти нормально?

Канна кивнула.

— Так-так.

— Точно?

— Просто давно так не сміялася.

На кілька секунд усі замовкли.

Юкі усміхнувся.

— Тоді будемо смішити тебе частіше.

— Домовилися.

Після обіду вони пішли гуляти.

У парку було багато людей.

Діти бігали між деревами.

Хтось катався на велосипедах.

Десь неподалік сміялися люди.

Канна йшла поруч із Лі.

— Я скучила за такими днями.

Лі подивилася на неї.

— Ми теж.

— Я думала, що після лікарні все буде якось… дивно.

— А зараз?

Канна подивилася на друзів попереду.

Юн сперечався з Кеєм.

Юкі намагався їх помирити.

Канна усміхнулася.

— Зараз нормально.

Лі взяла її під руку.

— І нехай так буде.

Через деякий час вони побачили невеликий ярмарок.

— Ходімо туди! — вигукнула Лі.

— Лі…

— Ну будь ласка!

— Добре.

Вони зайшли між рядами.

Продавалися маленькі сувеніри, браслети, листівки, прикраси.