Пробудження

Дощ за вікном посилювався.

Канна все ще лежала нерухомо, дивлячись у стелю.

Червоне сяйво в її очах майже згасло.

Але усмішка залишилася.

Вона повільно повернула голову до дверей.

— Ви пішли…

Її голос був дуже тихим.

Наче вона зверталася не до себе, а до когось, хто все ще перебував поруч.

Канна підняла руку й подивилася на зап'ястя.

Знака не було.

Вона насупилася.

— Де він?

На мить у палаті стало абсолютно тихо.

Навіть монітор, який до цього рівномірно подавав сигнали, раптово замовк.

Канна завмерла.

Одна секунда.

Дві.

Три.

Потім монітор знову запрацював.

Але ритм змінився.

Швидший.

Канна повільно сіла.

Цього разу її тіло слухалося.

Вона опустила ноги на підлогу.

Холод.

Канна здригнулася.

Вона озирнулася.

— Я ж була тут…

У її свідомості промайнув образ.

Ліс.

Темні дерева.

Сріблясте світло між гілками.

Хтось стояв навпроти неї.

Обличчя було неможливо розгледіти.

Але голос…

Цей голос вона пам'ятала.

«Не довіряй їм».

Канна різко схопилася за голову.

— Ні…

Спогад зник.

Вона важко дихала.

— Хто ти?

Ніхто не відповів.

Але вікно раптово відчинилося саме.

Холодний вітер увірвався до палати.

Штори злетіли вгору.

Канна подивилася на вікно.

На склі з'явився дивний знак.

Той самий.

Тільки цього разу він був не на її руці.

Він проступив прямо на запітнілому склі.

Канна підійшла ближче.

Вона торкнулася пальцем холодного скла.

І в ту ж мить почула шепіт.

— Канно…

Вона завмерла.

Це був голос Лі.

Канна різко обернулася.

— Лі?

Нікого.

Тоді пролунав інший голос.

— Канно…

Юкі.

Канна зробила крок назад.

— Ні.

Ще один голос.

Юн.

Потім Кей.

Усі четверо.

Вони кликали її одночасно.

— Канно…

Канна затиснула вуха руками.

— Замовкніть!

Шепіт припинився.

А на склі з'явилося одне слово.

«ПРИХОДЬ».

Канна дивилася на нього кілька секунд.

— Куди?

Літери повільно змінилися.

«ТУДИ, ДЕ ВСЕ ПОЧАЛОСЯ».

Канна зблідла.

Ліс.

Саме туди.

Вона відступила від вікна.

— Я більше туди не піду.

У відображенні скла за її спиною раптово з'явилася темна постать.

Канна побачила її, але не обернулася.

— Ти хочеш, щоб я повернулася?

Постать не рухалася.

Канна тихо сказала:

— Навіщо?

Відповіді не було.

Лише на склі з'явилася нова фраза.

«БО ТЕПЕР ВОНИ ЗНАЮТЬ, ДЕ ТИ».

Канна завмерла на кілька секунд.

— Хто?

На склі з'явилося лише одне слово.

«ТІНІ».

Тим часом

Юкі йшов додому під дощем.

Він не міг перестати думати про Канну.

Про сон.

Про те, як усі четверо опинилися в лікарні рівно о сьомій.

Він зупинився посеред тротуару.

Його рука раптово почала пекти.

— Що за…

Юкі закотив рукав.

На шкірі проступила тонка темна лінія.

Вона повільно рухалася.

Наче чорнило під шкірою.

Юкі відсахнувся.

— Ні…

Лінія сформувала маленький символ.

Той самий, який він бачив на руці Канни.

Юкі дістав телефон.

Він хотів подзвонити Юну.

Але перш ніж натиснув виклик, телефон завібрував.

Повідомлення.

Невідомий номер.

Юкі відкрив його.

«Не повертайся до лікарні.»

Він насупився.

За кілька секунд прийшло друге повідомлення.

«Вона вже не одна.»

Юкі відчув холод уздовж спини.

Він одразу написав:

«Хто ти?»

Повідомлення прочитали.

Відповіді не було.

Потім телефон знову завібрував.

Третє повідомлення.

«Ти вже бачив її справжні очі.»

Юкі завмер.

Він повільно підняв голову.

На іншому боці вулиці стояла людина під чорною парасолькою.

Обличчя було приховане.

Юкі зробив крок уперед.

Постать не рухалася.

— Гей!

Жодної реакції.

Юкі зробив ще крок.

Машина проїхала між ними.

На секунду він втратив постать із поля зору.

А коли машина проїхала…

там уже нікого не було.

Юкі подивився на телефон.

Екран засвітився сам.

Нове повідомлення.

«Не довіряй Айтані.»

Юкі завмер.

Він перечитав його ще раз.

— Айтані?..

Телефон вимкнувся.

У цей самий час

Лі сиділа у своїй кімнаті.

Вона намагалася заснути, але сон не приходив.

Перед очима постійно стояла Канна.

Її бліде обличчя.

Заплющені очі.

Її рука.

Лі згадала сон.

Вона тримала Канну за руку.

Але тепер їй здалося, що в тому сні було щось неправильне.

Вона різко сіла.

— Почекай…

Лі заплющила очі.

Почала відтворювати кожну деталь.

Лікарня.

Ліжко.

Канна.

Її голос.

А потім…

Щось за Канною.

Лі не могла згадати, що саме.

Вона схопила телефон і відкрила нотатки.

Почала записувати все, що пам'ятала.

07:00.

Канна покликала нас.

Одна палата.

Чотири сни.

Вона зупинилася.

Потім додала:

«За Канною хтось стояв».

Лі подивилася на екран.

— Хтось…

Вона не пам'ятала обличчя.

Але пам'ятала одне.

Ця постать усміхалася.

Лі повільно підняла голову.

Її двері були прочинені.

Хоча вона точно пам'ятала, що зачиняла їх.

— Мамо?

Ніхто не відповів.

Лі встала.

Підійшла до дверей.

І побачила на підлозі мокрі сліди.

Хтось щойно пройшов коридором.