Чорний знак

Канна та Лі швидко дійшли до будинку. Канна весь час мовчала. У голові крутилися слова Юкі, дивний знак на руці та те, що Лі щойно розповіла.

Коли вони підійшли до дверей, Канна дістала ключі.

— Мама вже, мабуть, прийшла, — сказала вона, намагаючись говорити спокійно.

Вона відчинила двері.

— Мамо? — гукнула Канна.

У відповідь — тиша.

Дівчина зайшла всередину, а Лі зачинила за ними двері.

— Сю Ан? — Канна поклала сумку на стілець. — Мамо, я вдома!

Ніхто не відповів.

Канна подивилася на годинник.

Сю Ан мала повернутися з роботи вже давно.

— Дивно… — пробурмотіла вона.

Лі мовчки оглянула коридор.

— Може, вона затрималась?

— Можливо.

Канна дістала телефон і набрала маму.

Гудок.

Другий.

Третій.

А потім замість голосу Сю Ан пролунав автоматичний запис:

«Абонент знаходиться поза зоною досяжності…»

Канна повільно опустила телефон.

— Поза зоною?

— Спробуй ще раз, — сказала Лі.

Канна набрала номер повторно.

Те саме.

Вона відчула, як тривога знову повертається.

— Вона ніколи не вимикає телефон…

Лі нічого не відповіла.

Вона дивилася на двері кухні.

— Канно…

— Що?

— Ти помітила?

— Що?

Лі повільно показала пальцем.

На підлозі біля кухні лежав мамин шарф.

Канна впізнала його одразу.

— Вона завжди бере його на роботу…

Дівчина підійшла ближче й підняла шарф.

Він був холодний.

Наче його залишили тут зовсім недавно.

— Мамо? — Канна знову покликала, цього разу голосніше.

Тиша.

Лі підійшла до вікна й визирнула назовні.

— Канно, не лякайся, але…

— Що?

— Двері на заднє подвір'я відчинені.

Канна різко обернулася.

— Неможливо. Я їх зранку зачиняла.

Лі подивилася на неї.

— Тоді хто їх відкрив?

Канна не відповіла.

Вона повільно підійшла до дверей.

Звідкись із подвір'я почувся тихий шелест.

Шурх…

Канна застигла.

Лі одразу схопила її за руку.

— Не виходь.

— Може, це мама…

— Твоя мама не залишила б двері відчиненими.

І тут телефон Канни завібрував.

Обидві здригнулися.

На екрані з'явилося повідомлення.

Невідомий номер.

Канна відкрила його.

Там було лише одне речення:

«Не шукайте Сю Ан. Вона вже там, де повинна бути.»

Канна зблідла.

— Лі…

Подруга прочитала повідомлення.

Її обличчя стало серйозним.

— Я знала, що це станеться.

— Що станеться?!

Лі повільно відступила від дверей.

— Тепер вони дісталися до твоєї мами.

Канна подивилася на неї.

— Хто вони?!

Лі мовчала кілька секунд.

А потім тихо сказала:

— Ті, про кого я тобі ще не розповіла.

У цей момент у будинку згасло світло.

Темрява накрила коридор.

А з другого поверху почувся звук.

Крок.

Потім ще один.

Крок.

Лі стиснула руку Канни.

— Канно…

— Що?

— Ми ж точно зайшли сюди лише вдвох?

Канна повільно підняла голову до сходів.

На верхній сходинці стояла темна постать.

І цього разу вона не зникла.

Темна постать залишалася нерухомою на верхній сходинці.

Канна не могла розгледіти її обличчя. Лише силует — високий, неприродно нерухомий, наче він стояв там уже дуже давно.

Лі міцніше стиснула руку Канни.