Вони вже знають

Канна ще довго стояла, не в змозі відвести погляд від темного провулка.

Лі все ще тримала її за руку.

— Ходімо, — тихо сказала вона. — Нам не можна тут залишатися.

— Але Юкі…

— Не зараз.

Канна ще раз глянула в той бік, де щойно стояв Юкі.

Його вже не було.

Але неподалік від лісу, між високими деревами, залишалися дві постаті.

Юкі стояв, засунувши руки в кишені куртки, і мовчки дивився на дорогу, якою щойно пішли Канна та Лі.

Поруч із ним стояв інший хлопець.

Високий, худорлявий, із довгим чорним волоссям, яке спадало майже до плечей. Його чорні очі здавалися незвично темними навіть у слабкому світлі місяця.

Це був Юн.

Він кілька секунд мовчав, а потім тихо промовив:

— Вона вже побачила нас.

Юкі кивнув.

— Так.

— І знак прокинувся.

— Я знаю.

Юн перевів погляд на ліс.

— Тоді часу майже не залишилося.

Юкі нахмурився.

— Не кажи їй поки що.

— А коли? Коли вони прийдуть за нею?

Юкі різко подивився на нього.

— Я не дозволю їм її забрати.

Юн ледь усміхнувся.

— Ти говориш так само, як говорив минулого разу.

Юкі нічого не відповів.

Юн помітив це й зітхнув.

— Ти досі пам'ятаєш, чим усе закінчилося?

— Саме тому я не хочу повторення.

На кілька секунд між хлопцями запанувала тиша.

Раптом Юн підняв руку й показав на ліс.

— Дивись.

Поміж дерев з'явилося слабке світло.

Таке саме, яке Канна бачила у своїх снах.

Юкі завмер.

— Воно повернулося…

— Ні, — тихо відповів Юн. — Воно нікуди й не зникало.

Світло повільно згасло.

А потім у темряві лісу з'явилися три маленькі вогники.

Юн відступив на крок.

— Вони вже знають, де вона.

Юкі стиснув кулаки.

— Тоді треба поспішати.

— А що з Лі?

Юкі подивився в бік дороги.

— Вона теж одна з вибраних.

Юн на мить замовк.

— Вона сказала їй?

— Поки що ні.

— Добре.

Юн відкинув довге волосся з обличчя.

— Тоді в нас є ще одна проблема.

— Яка?

Юн подивився просто на Юкі.

— Кей.

Юкі нічого не відповів.

Але його погляд одразу став серйознішим.

— Ти теж думаєш, що це він?

— Я не думаю, — спокійно сказав Юн. — Я знаю.

Десь у лісі пролунав тихий шепіт.

Обидва хлопці одночасно повернули голови.

А потім із темряви почувся голос.

— Ви знову намагаєтеся змінити те, що вже визначено?

Юн завмер.

Юкі зробив крок уперед.

— Покажися.

У відповідь — тиша.

А потім голос прошепотів:

— Цього разу вибрана не ти. Цього разу вибрана вона.

Юкі зблід.

Юн повільно подивився на нього.

— Ти розумієш, що це означає?

— Так.

— Тоді скажи мені…

Юн зробив паузу.

— Чому саме Канна?

Юкі подивився в бік будинків, де зникла дівчина.

— Ось це ми й повинні з'ясувати.

І десь далеко, у кімнаті Канни, її знак знову почав ледь помітно світитися.

А вона навіть не здогадувалася, що цієї ночі троє людей уже знали про неї набагато більше, ніж вона сама.