Те, що прокинулося

Коли остання тінь розчинилася в повітрі, навколо знову запанувала тиша.

Надто тиха.

Канна повільно підвелася, озираючись навколо. Старий міст, дерева, дорога — усе виглядало так само, як кілька хвилин тому. Наче нічого дивного тут взагалі не відбувалося.

— Вони… справді зникли? — тихо запитала вона.

Юкі не відповів одразу. Він уважно дивився в бік лісу.

— Не зовсім.

Канна завмерла.

— Що означає «не зовсім»?

Юкі повільно опустив руку й сховав сріблястий предмет у кишеню.

— Вони відступили. Але це не означає, що вони здалися.

— Ти можеш хоча б один раз сказати щось нормально, без загадок? — роздратовано сказала Канна. — Я вже нічого не розумію!

Юкі подивився на неї.

— Я знаю.

— Тоді поясни!

Він мовчав.

— Юкі!

— Ти хочеш правду? — нарешті запитав він.

— Так.

— Тоді тобі доведеться прийняти, що деякі речі ти вже не зможеш забути.

Канна нічого не відповіла.

Юкі підійшов до краю мосту й подивився вниз.

— Пам'ятаєш той ліс, який ти бачила у своїх снах?

Канна здригнулася.

— Звідки ти знаєш про мої сни?

Юкі повернувся до неї.

— Тому що це не просто сни.

На кілька секунд Канна навіть забула, як дихати.

— Тобто… те місце справжнє?

— Так.

— І той хлопець, якого я там бачила?

Юкі відвів погляд.

— Я не знаю, хто це.

— Але ти щось приховуєш.

— Так.

Канна вже хотіла знову поставити запитання, але раптом знак на її руці знову засвітився.

Юкі миттєво змінився в обличчі.

— Канно, руку.

— Що?

— Покажи руку!

Вона простягнула долоню.

Знак світився слабким світлом, а навколо нього поступово з'являлися нові тонкі лінії.

Юкі нахилився ближче.

— Цього не мало статися…

— Що?

Він провів пальцем у повітрі над знаком, не торкаючись його.

— Він змінюється.

— І що це означає?

Юкі мовчав.

— Юкі!

— Це означає, що він тебе почув.

Канна насупилася.

— Хто?

Юкі подивився на ліс.

— Той, хто поставив цей знак.

У ту ж мить десь далеко в лісі почувся тихий звук.

Наче хтось один раз ударив по дереву.

Тук.

Канна повернула голову.

— Ти теж це чув?

Тук.

Юкі різко схопив її за руку.

— Нам треба йти.

— Але…

— Зараз.

Вони швидко рушили з мосту. Канна кілька разів озиралася назад, але нічого не бачила.

Лише дерева.

Проте їй здавалося, що між ними щось рухається.

Не швидко.

Просто йде за ними.

Коли вони вийшли на освітлену вулицю, Юкі нарешті зупинився.

— Далі я не піду.

— Чому?

— Бо якщо твоя мама побачить, що ти повернулася додому разом зі мною, виникнуть питання.

Канна хотіла заперечити, але Юкі вже відступив на кілька кроків.

— І ще одне.

— Що?

Він подивився на її руку.

— Сьогодні вночі не спи біля вікна.

Канна відчула холод уздовж спини.

— Чому?

Юкі кілька секунд дивився на неї, а потім тихо сказав:

— Бо сьогодні воно може прийти не в сон.

Після цих слів він розвернувся й пішов.

Канна залишилася сама посеред вулиці.

Вона дивилася йому вслід, поки він не зник за поворотом.

А потім її телефон завібрував.

Одне нове повідомлення.

Вона відкрила його.

Невідомий номер:

«Не слухай Юкі.»

Канна застигла.

Через кілька секунд прийшло друге повідомлення.