Тіньові переслідувачі

Тіні почали згущуватися навколо них, створюючи відчуття, ніби світ раптом став меншим, тіснішим. Відчувалася чужа присутність, щось холодне й лякаюче. Канна міцно вхопилася за рукав Юкі, відчуваючи, як її серце калатало, немов хотіло вирватися з грудей.

— Що це за істоти? — прошепотіла вона.

— Це Тіньові переслідувачі, — відповів Юкі, обережно витягаючи з кишені якусь тонку сріблясту річ. — Вони приходять за тими, хто носить знак. Ти для них, як маяк.

— Що вони хочуть? — Канна насилу проковтнула клубок у горлі.

— Їх цікавить твоя енергія, твоя життєва сила, — його голос залишався спокійним, але в очах читалася напруга. — Якщо вони до тебе доторкнуться, ти можеш втратити свідомість… або й гірше.

Канна здригнулася, почувши ці слова. Тіні ставали дедалі ближчими, їхні нечіткі обриси пульсували в темряві. Вони ніби шукали щось — чи когось. І це "щось" було нею.

Юкі підняв сріблястий предмет, який виявився кинджалом. Він блищав у слабкому світлі, і, здавалося, сам випромінював якусь енергію.

— Тримайся позаду мене, — сказав він і зробив крок уперед.

Тіні завмерли на мить, немов відчули його рух. Але потім вони ринули до них, швидко, мов вітер. Юкі різко замахнувся кинджалом, і одна з тіней відступила з тихим шипінням.

Канна закричала, коли одна з тіней була вже занадто близько. Вона відчула, як щось холодне торкнулося її руки, і біль у знаку став нестерпним. Але в ту ж мить Юкі кинувся вперед і вдарив тінь своїм клинком. Істота розсипалася на тисячі дрібних шматочків, які зникли в повітрі.

— Канно, не відволікайся! — крикнув Юкі, не відриваючи погляду від інших тіней. — Якщо ти хочеш вижити, тримайся близько до мене й не дивися їм у очі!

Вона кивнула, хоча її ноги майже не слухалися. Страх скував усе її тіло, але вона зробила крок назад, намагаючись триматися подалі від наступаючих істот.

Юкі продовжував битися, його рухи були швидкими й точними. Кожен удар клинком розсіював одну з тіней, але їх було занадто багато. Здавалося, що щоразу, коли одна зникала, її місце займали дві інші.

— Їх стає більше! — вигукнула Канна.

— Я знаю! Але це ще не найгірше! — Юкі замахнувся знову, ледве встигаючи блокувати напад.

У цю мить знак на руці Канни засвітився яскравим червоним світлом. Біль став таким сильним, що вона впала на коліна, стискаючи руку.

— Канно! Ти в порядку? — Юкі озирнувся, його голос був повний тривоги.

— Воно… горить… — прошепотіла вона, сльози наверталися на очі. — Це нестерпно!

Юкі підбіг до неї, обхопивши її за плечі.

— Ти повинна контролювати це! — сказав він, дивлячись їй прямо в очі. — Знак реагує на твій страх. Якщо ти зможеш заспокоїтися, він перестане пекти!

— Як я можу заспокоїтися, коли ці істоти хочуть мене вбити?! — закричала вона.

Юкі стиснув її плечі сильніше.

— Довірся мені. Ти сильніша, ніж думаєш. Закрий очі. Зосередься на своєму диханні. Не дозволяй страху контролювати тебе.

Канна тремтіла, але послухалася. Вона заплющила очі й спробувала зробити глибокий вдих. Повітря здавалося важким, але вона змусила себе вдихнути ще раз. Знак на її руці поступово перестав світитися, а біль став слабшим.

— Отак, — прошепотів Юкі. — Тримайся. Я захищу тебе.

Тіні знову напали, але тепер Юкі рухався ще швидше, ніби його сили зросли. Він здавалося, бився не тільки за себе, а й за неї. І, врешті-решт, остання тінь зникла, залишивши їх удвох на мосту.

Канна відкрила очі й подивилася на Юкі. Він виглядав виснаженим, але задоволеним.

— Це було… — вона не змогла знайти слів.

— Це було тільки початком, — сказав він, сховавши кинджал. — Тепер ми маємо зрозуміти, чому знак з’явився саме на тобі й як тебе захистити.

— Юкі… ти справді врятував мене, — прошепотіла вона, вдивляючись у його очі. — Дякую.

Він відвів погляд, ніби ці слова змусили його ніяковіти.

— Не дякуй. Ми ще не закінчили.

У цю мить Канна зрозуміла, що її життя змінилося назавжди. І тепер усе залежало від того, чи зможуть вони разом знайти відповіді на питання, які її переслідували.