"Тіньовий світ"

Канна ледве дочекалася кінця уроків. Її голова розривалася від питань: що це за знак, чому він пече, і, найголовніше, що Юкі приховує. У її думках була справжня буря, але зовні вона намагалася здаватися спокійною, щоб не привертати уваги інших.

На перерві вона побачила Юкі в коридорі. Він стояв біля вікна, склавши руки в кишені, й дивився кудись у далечінь. Вона наблизилася до нього.

— Юкі, ми маємо поговорити, — сказала вона, намагаючись тримати голос рівним.

— Зараз не час, — відрізав він, навіть не глянувши на неї.

— Тоді коли? Ти ж щось знаєш! Ти маєш мені сказати! — вона схопила його за руку. — Це важливо, Юкі! Це зі мною щось відбувається, а не з тобою!

Юкі різко обернувся. Його темні очі виблискували дивним блиском.

— Ти навіть не уявляєш, у що вплуталася, Канно. Але я попереджаю: якщо ти копатимеш глибше, дороги назад не буде.

— Нехай так, але я хочу знати правду! — її голос затремтів, але вона не збиралася відступати.

Він мовчки подивився на неї кілька секунд, а потім тихо сказав:

— Добре. Після уроків зустрінемося біля старого мосту за школою. Але якщо ти передумаєш — не приходь.

Канна кивнула. Вона відчула, як її серце забилося ще сильніше. Старий міст за школою… Чому саме там?

Останні уроки пройшли в напруженому очікуванні. Канна намагалася зосередитися, але думки поверталися до того, що сказав Юкі. Чому він був такий серйозний? І чому так дивно на неї дивився? Вона кілька разів перевірила знак на руці. Він став більш виразним, контури чорніли, а біль і справді посилювався.

Коли уроки закінчилися, Канна зібрала речі й попрямувала до старого мосту. Підходячи до місця зустрічі, вона відчула, як їй стає не по собі. Міст виглядав занедбаним, вкритим мохом і напівзруйнованим. Навколо не було ні душі.

Юкі вже стояв там, опершись на поручень мосту. Його капюшон був накинутий, а руки схрещені на грудях. Він виглядав, як завжди, загадково й відчужено.

— Ти прийшла, — сказав він, навіть не повертаючи голови.

— Звісно, прийшла. Я хочу знати, що відбувається, — сказала вона, намагаючись звучати впевнено, хоча всередині її трясло.

Юкі повернувся до неї. Його погляд був холодним, але в ньому читалася якась тривога.

— Добре. Але пам’ятай: як тільки ти дізнаєшся правду, ти більше не зможеш жити так, як раніше.

— Я готова, — відповіла вона.

Юкі трохи помовчав, а потім заговорив:

— Той знак на твоїй руці — це не просто випадковість. Це маркер. Він з’являється тільки у вибраних. Тих, хто має силу бачити те, що іншим недоступне.

— Бачити що? — перепитала Канна, нахмурившись.

— Інший бік реальності, — сказав Юкі, його голос став тихим, майже шепотом. — Тіньовий світ, який існує паралельно нашому. Не всі здатні його побачити, але ті, хто може, часто стають мішенню для істот, які там живуть.

Канна застигла. Те, що він говорив, звучало як щось із фільму чи книги. Але її рука пекла так сильно, що вона не могла ігнорувати його слова.

— Ти хочеш сказати, що я тепер… бачитиму цих істот? — запитала вона, відчуваючи, як її голос зривається.

— Якщо вже не бачиш, то почнеш дуже скоро, — відповів Юкі. — І це не просто бачення. Це реальна небезпека. Ці істоти можуть проникати в наш світ. Вони небезпечні.

Канна відчула, як холод пробіг по її спині. Вона згадала всі дивні події останніх днів — повідомлення, папірець, голоси… Може, це було лише початком?

— Як ти це знаєш? — запитала вона.

Юкі опустив очі.

— Тому що я теж носив такий знак. І я знаю, що це значить.

Канна втупилася в нього, намагаючись переварити те, що він сказав.

— Носив? Тобто ти більше його не маєш?

— Ні. Я знайшов спосіб його позбутися, але це було непросто. І це прийшло зі своєю ціною.

— І ти допоможеш мені його позбутися? — запитала вона, сповнена надії.

Юкі замовк, його погляд став ще похмурішим.

— Не знаю, чи зможу. Але я спробую.

Вітер завив, і Канна відчула, як її рука запекла ще сильніше. Вона подивилася на знак — він тепер сяяв слабким червоним світлом.

— Ми не самі, — раптом сказав Юкі, і його голос звучав тривожно.

Канна озирнулася, але не побачила нікого. Проте повітря стало важчим, а навколишній світ ніби змінився. Здавалося, тіні навколо них почали рухатися.

— Що це? — прошепотіла вона.

— Вони прийшли. Тримайся близько до мене, — сказав Юкі, і його голос став різким і рішучим.

Канна притулилася до нього, відчуваючи, як її серце шалено б’ється. Вона розуміла: це був лише початок. І її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.