"Шлях обраної"

Наступного ранку Канна прокинулася, відчуваючи, що ніч принесла трохи спокою. Але коли вона подивилася на свою руку, серце її завмерло. Знак, який вона бачила вчора, залишився. Він був трохи світліший, але все ще чітко видимий.

— Що це означає? — прошепотіла вона, проводячи пальцями по лініях, які здавалися теплими на дотик.

Їй хотілося залишитися вдома, але водночас щось тягнуло її до школи. Вона швидко одяглася і спустилася вниз.

— Канно, ти впевнена, що тобі краще? — стурбовано запитала мама, накладаючи сніданок на тарілку.

— Так, мамо. Я в порядку, правда, — Канна намагалася говорити впевнено. — Мені треба до школи.

Мама зітхнула, але не сперечалася.

Після сніданку Канна взяла телефон і побачила, що Айтана вже дзвонить.

— Канно! Я вже виходжу. Давай зустрінемось біля автобусної зупинки?

— Добре, я вже йду.

Айтана зустріла її з веселою усмішкою. Вони пішли разом, обговорюючи домашнє завдання й новини зі школи. Але Канна постійно відчувала, як знак на її руці наче пульсує. Вона з усіх сил намагалася приховати його під рукавом куртки.

Коли вони зайшли до класу, Канна одразу помітила Юкі. Він сидів на задній парті, втупившись у підлогу. Його голова була опущена, а капюшон майже повністю закривав обличчя. Він здавався якимось відчуженим, навіть тривожним.

— Що з ним? — тихо запитала Айтана, слідкуючи за її поглядом.

— Не знаю, — відповіла Канна.

Юкі підвів очі й подивився прямо на Канну. Його погляд був важким, проникливим, і в ту мить вона відчула, що він бачить більше, ніж мав би.

На першому уроці вчителька викликала Канну і Юкі до дошки.

— Канно, Юкі, покажіть класу, як розв’язувати цю задачу.

Канна невпевнено встала, натягуючи рукав светра, щоб приховати знак. Вона піднялася до дошки, намагаючись не дивитися на Юкі.

Він піднявся слідом.

Коли Канна почала писати крейдою на дошці, рукав трохи зсунувся. Знак відкрився.

— Зачекай, — тихо сказав Юкі, і його голос звучав незвично серйозно.

Канна здригнулася, обернувшись до нього. Його очі були приголомшено прикуті до її руки.

— Де ти це взяла? — майже пошепки запитав він.

— Що? — Канна спробувала прикрити руку, але було вже пізно.

— Знак, — продовжив Юкі, підходячи ближче. — Це не просто малюнок. Хто його зробив тобі?

— Я… я не знаю, — відповіла Канна, відчуваючи, як серце починає калатати.

Юкі подивився їй у очі, і вона побачила в його погляді не тільки здивування, а й тривогу.

— Це важливо, — додав він. — Ти не розумієш, у що вплуталась.

Вчителька, помітивши, що вони щось обговорюють, зробила зауваження:

— Юкі, Канно, ви щось хотіли сказати класу?

— Ні, нічого, — поспішно відповів Юкі, відступаючи назад.

Канна повернулася до дошки, але більше не могла зосередитися. Усе, що вона чула, було лише Юкіним шепотом у голові:

— Це змінить усе..