"Знак долі"

Канна сиділа на ліжку, тремтячими руками торкаючись того знаку на долоні. Вона намагалася зрозуміти, що відбувається, коли почула голос мами:

— Канно, йди вечеряти! Я приготувала твій улюблений омлет із сиром!

Голос був таким звичайним, таким рідним, що відчуття страху на мить ослабло. Канна глибоко вдихнула, швидко натягнула светр, щоб сховати руки, і пішла вниз.

На кухні було тепло і затишно. Мама сиділа за столом, усміхнено наливаючи чай. На столі парував омлет, поруч стояв свіжий хліб і домашнє варення.

— О, ти виглядаєш трохи краще! — сказала мама, оцінюючи її. — Хіба не казала я тобі, що їжа — найкращі ліки?

Канна сіла за стіл і механічно взяла вилку. Тепло кухні дійсно трохи її заспокоїло, і вона дозволила собі хоча б трохи розслабитися.

— Як пройшов день? — запитала мама, поки розливала чай.

— Нормально, — відповіла Канна коротко.

Мама кивнула, уважно подивилася на неї, але нічого більше не питала. Це було дивно — вона завжди розпитувала більше. Але цього разу просто дала їй спокій, і це було навіть приємно.

Після вечері Канна допомогла прибрати зі столу, відчуваючи, як сон повільно опановує її. Її тіло було виснаженим, і навіть страхи здавалися далекими. Вона пішла до своєї кімнати, прийняла душ і впала на ліжко.

Закутавшись у ковдру, вона закрила очі.

Їй снився Кей. Він стояв на тому самому балконі, але тепер поруч із ним стояла вона сама. Вони мовчали, дивлячись на зірки. Її серце було спокійним.

— Це не кінець, — сказав він, не повертаючи голови. — Але ти впораєшся. Ти сильніша, ніж думаєш.

Вона хотіла запитати його про знак на руці, про все, що сталося, але не встигла — раптом Кей зник, а на його місці опинилася коробка з білим бантом.

Канна обережно відкрила її. Усередині була фотографія. На ній — вона та Кей. Вони були маленькими дітьми й сміялися, стоячи на траві під деревом.

Вона прокинулася, відчуваючи дивне тепло в серці. Сонце вже піднімалося над горизонтом. Вона сіла на ліжку, роздивляючись знак на долоні.

Він був уже не таким яскравим, майже зник.

На столі біля ліжка лежала фотографія. Та сама, що була в коробці уві сні.

Канна посміхнулася, хоча в її очах блиснули сльози.

"Це дійсно не кінець", — подумала вона, ховаючи фотографію під подушку.