"Межа реальності"

Звісно, ось продовження з усіма деталями, трохи моторошне, атмосферне й емоційне:

Канна увірвалась додому, різко зачинила за собою двері, притулилася до них спиною, намагаючись перевести подих. Її серце шалено калатало, а в голові — лише одна думка: що це було?

Вона не могла повірити, що дійсно пішла за Кеєм. У той старий, покинутий будинок, де повітря було холодним, навіть мертвим, а його слова — такими ж темними й дивними, як сам він.

— "Це лише початок..." "Ти не одна..." — шепіт його голосу й досі звучав у її вухах.
А ще — те світло, тінь, її сон… усе зливалося в єдину нерозгадану загадку.

Її руки тремтіли, а ноги ніби втратили силу. Вона ледве дійшла до сходів, піднялась на другий поверх і, не вмикаючи світла, мовчки зайшла в свою кімнату. Кинулась на ліжко, втупившись у стелю, яка повільно темнішала від присмерку.

Що це зі мною? Чому все це відбувається? І… чому Кей?..

У голові — каша з думок, страху й невимовної тривоги. Її тіло було тут, у безпеці, але душа… ніби ще залишалась у тому будинку, серед шепоту, що змушував шкіру вкриватися мурахами.

Її очі повільно заплющувались. Тіло здавалось важким, наче його щось тягнуло вниз, вглиб постелі, в тишу. І вже не думаючи ні про що конкретне, вона провалилася у сон.

Коли вона прокинулась — за вікном було темно. У кімнаті панувала тиша, лише тінь дерев повільно хиталась на стінах, відкинута світлом вуличного ліхтаря.

Канна повільно підвелась, її серце билося тихо, але тривожно. Вона потягнулась до телефона, що лежав біля подушки, натиснула кнопку — екран засвітився.

Вона зайшла в повідомлення.

Порожньо.

Ні повідомлення від Кея, ні жодного запису про дзвінки.

— Що?.. — прошепотіла вона, здивовано кліпнувши.

Вона точно пам’ятала. "Ти теж це відчуваєш, правда?" — це не було вигадкою. Вона бачила це, читала, відчула кожне слово… Але зараз — ніби ніколи цього й не було.

Наче Кей… не писав їй зовсім.

В горлі пересохло. Вона натиснула на його контакт — жодного знаку активності.

— Це сон?… Чи мене вже справді… — вона не договорила.

Знову поглянула у вікно.
Балкон Кея був порожній. Але на підвіконні, зовні, щось лежало. Маленький згорток білого паперу.

Він був тут?

Канна встала… і не знала — чи підходити.