"Крок у невідоме"

Вона тримала телефон в руках, відчуваючи, як її серце прискорюється. Здається, все те, що відбувалося останніми днями, вело до чогось великого. Тільки от що саме? Канна змушувала себе не розгублюватися, але кожен звук з її телефону, кожне повідомлення від Кея, виводило її з рівноваги.

— Ти тут? — почувся спокійний голос Кея на іншому кінці лінії.

— Так, я тут, — тихо відповіла вона.

— Можеш вийти? — його голос був спокійним, але водночас у ньому було щось, що змушувало її серце битися швидше. — Я чекаю. Ти знаєш, де я.

Канна знову поглянула на екран телефону, на адресу, яку він надіслав кілька хвилин тому. Це було місце, де вони ще ніколи не зустрічалися, і його слова «я чекаю» викликали відчуття тривоги. Вона не знала, чому він обрав саме це місце, але одне було ясно — вона не могла більше уникати цієї зустрічі.

Канна одягнула куртку, виходячи з дому. Тієї миті їй здавалося, що повітря стало більш важким, а кожен крок важким і непевним. Вона вирушила в напрямку, вказаному Кеєм, і, чим більше вона наближалася до цієї локації, тим сильніше вона відчувала, як її серце б’ється швидше. Це не була просто прогулянка. Це було щось більше, щось, чого вона не могла зрозуміти, але що вона відчувала всім своїм єством.

Пройшовши кілька вулиць, Канна звернула на вузьку алею, де виявилася стара порожня будівля. Вікна на верхньому поверсі були запилені і покриті мохом, а двері виглядали так, ніби не відкривалися вже давно. Вона не знала, чому саме тут, але коли її погляд зупинився на цих дверях, вона відчула, що не може піти назад.

Вона стиснула пальці, перевіряючи, чи все ще тримає телефон у руці, і зробила кілька кроків до дверей. І тут її серце закалатало ще сильніше — звідкись із темряви почулося тихе клацання, і двері повільно відчинилися.

Тінь на порозі дала їй зрозуміти, що це був Кей. Його обличчя залишалося розмитим в темряві, і тільки його очі здавалися живими, палаючими у нічній тиші.

— Вітаю, — його голос звучав тихо, але в ньому було стільки впевненості, що від цього внутрішньо здригалася.

Канна зібрала всю свою мужність, але її тіло відчувало напругу. Вона не знала, що робити і що сказати, тому просто мовчала.

Кей кивнув, мов би розуміючи її мовчання.

— Ти запитувала себе, чому я все це роблю? Чому з’явився у твоєму житті? — спитав він, підходячи ближче.

— Я не знаю, — її голос був ледве чутний.

Кей зробив ще один крок до неї і, не зупиняючись, відповів:

— Ти маєш знати. Це не просто випадковість, Канна. Це щось значно більше. Ти сама не зрозуміла, що вже на шляху до чогось, що змінить усе.

Він підійшов ще ближче, і Канна відчула холод його присутності. Її погляд не міг відірватися від нього — він став ще більш загадковим і незрозумілим, але те, що вона відчувала, було чітким і сильним.

— Що ти від мене хочеш? — знову запитала вона, намагаючись тримати себе в руках.

— Я хочу, щоб ти зрозуміла, Канна, — він зробив крок назад і підняв руку до одного з вікон. — Ти вже на шляху, яким треба йти, навіть якщо ти цього не хочеш. Це вже вирішено.

Канна не могла відірвати погляд від нього. Її серце билося так швидко, що це відчувалося на всьому тілі. Усе в її душі прагнуло зрозуміти, що він має на увазі, що насправді відбувається, і чому це так сильно впливає на її життя.

— Ти не зможеш повернути назад, — продовжив Кей, його голос став більш серйозним, і в ньому було більше того, що звучало як попередження. — І коли прийде час, ти побачиш, що це був єдиний правильний шлях.

Канна зробила крок назад, її розум намагався зібрати шматки цього пазлу. Її серце стискалося від відчуття, що її життя вже не буде таким, як раніше. І навіть якщо вона не могла зрозуміти всі деталі, одне було зрозуміло — цей шлях був її долею.

І навіть якщо вона намагалася втекти, вона вже була частиною чогось більшого.

— Ти готова до цього? — запитав Кей.

Вона підняла голову, поглянувши на нього, і, хоча все всередині їй кричало, що вона не готова, вона знала — назад дороги вже не було.