"Темні шляхи і неясні образи"

Мама продовжувала розпитувати про те, як пройшли заняття, задачі, а Канна намагалася зосередитися на їжі, не заглиблюючись в темні думки.

Після вечері Канна пішла до своєї кімнати. На вікні вона помітила щось дивне — і знову її серце пропустило удар. Сліду від руки, який вона помітила на стіні кілька днів тому, знову було там. Але сьогодні він був чіткішим, наче хтось торкнувся стіни знову. Її дихання стало важким, а внутрішній страх повернувся.

Вона підійшла до вікна, намагаючись знайти логічне пояснення цьому. Та нічого не знаходила. Як завжди, надворі була глибока тиша, лише вітер погойдував дерева в саду. Вона намагалася заспокоїти себе, але цей відчутний холод, що огортав її, знову нагадував про щось невідоме.

Канна зробила глибокий вдих і сіла на ліжко, намагаючись відключитися від своїх думок. Вона розгорнула ковдру і запитала себе, чому знову і знову це відчуття страху не залишає її.

Чи це просто її уява? Чи, можливо, це було щось більше?

Знову і знову вона згадувала Юкі і його слова. Вони були загадковими і не давали їй спокою. Що він мав на увазі, коли казав: "Сподіваюся, ти готова до олімпіади... і до всього, що може статися"?

---

Канна не могла заснути. Відчуття незнайомого страху, що огортало її все глибше, не залишало дівчину. Вона лежала в ліжку, притискаючи подушку до себе, але сон так і не приходив. Тільки темрява ночі була її єдиним супутником. Ледь чутно тьмяні звуки з вулиці проникали через закрите вікно, але це не заспокоювало її. Все в кімнаті було тихо, як у гробниці. І все ж Канна відчувала, як щось непокоїть її, як щось невидиме наближається.

І ось, нарешті, вона заснула, але сон не приніс їй спокою. Це був не звичайний сон — він був живим, страшним і реальним. Знову вона опинилася в лісі, такому ж темному і безлюдному, як і раніше. Листя під ногами хрустить від кожного кроку, і повітря навколо здається густим, нереальним, як холодний туман. Вона відчула, що хтось стежить за нею. Страх огортав її, але цей дивний поклик до світла тягнув її вперед, змушуючи йти.

Світло здавалося таким близьким, і водночас таким недосяжним. Вона йшла все глибше в ліс, і з кожним кроком його світло ставало яскравішим. Наче в темряві відкривався маленький портал, що вабив її. Вона відчувала, як серце б'ється швидше. І ось, на хвилю, вона побачила його — високого хлопця, років 17. Лице його було розмите, як тінь, що розпливається у повітрі. Очі хлопця горіли, але не можна було розгледіти, чи були вони живими чи порожніми. Весь його вигляд був незвичайним, і все ж Канна відчула дивне притягнення до нього.

Вона наблизилася до нього, не усвідомлюючи, що це лише сон. Хлопець стояв нерухомо, його погляд був заціпенілий, ніби чекав на її рух. Канна простягнула руку, бажаючи доторкнутися до нього, відчути його тепло. Але варто було їй наблизитися — і хлопець миттєво зник, немов розтанув у повітрі, а світло навколо неї стало мертвим, мізерно слабким.

Канна затамувала подих, її серце билося в грудях. Вона озирнулася навколо, але навколо була лише глибока темрява. Ліс знову став мертвим, і навіть світло стало лише відблиском в її очах. Вона хотіла крикнути, але голос здався їй глухим. Страх наповнив її до кінця. Вона оглянулася ще раз, та більше нікого не побачила. Раптом темрява поглинула все, і вона відчула, як її тягне в глибину. Якась сила схопила її за плечі, і дівчина відчула, як з кожним подихом повітря її ноги ставали важчими.

Раптово, як птах, що проривається через ночі, вона прокинулася.

Але сон залишив після себе відчуття холоду, ніби щось невидиме залишило слід на її душі. Ще кілька хвилин вона лежала, зі страхом поглядаючи в темряву кімнати. Чи був це просто сон, чи щось більше? Чому її тягнуло до того світла? І що означав той хлопець, чи було це попередженням?

Канна знала одне: з кожним разом ці сни ставали все яскравішими, і не зникало відчуття, що вони не просто уві сні. Щось стояло за цим, і вона ще не розуміла, чому так сильно не дає їй спокою.

---